Глава перша. Квиток додому

Я сиділа біля виходу на посадку, притуливши рюкзак до себе, і дивилася на табло. Рейс до Львова. Останній у цьому році. 

Довго я не наважувалася на цю поїздку. Завжди знаходилися причини: робота, або  втома. Насправді ж - страх. Страх знову сісти за один стіл і робити вигляд, що нічого не сталося. Але цього разу я купила квиток без довгих роздумів. Ніби хтось тихо підштовхнув мене, прошепотів: «Час діяти».

Я підняла голову на великий годинник над залом очікування.
20:18.

Телефон у руках показував 19:05.

Зсунула брови, ще раз перевірила телефон, потім подивилася на годинник. Різниця була дивною, але я вирішила не надавати цьому значення. У новорічну ніч усе могло йти не так - майже як традиція.

Я уявляла, як виходжу з літака: тато стоїть біля машини, мама намагається приховати сльози радості, а брат смішно жартує, щоб розвеселити всіх. Ця картина зігрівала, навіть якщо трохи боліла.

І тоді оголошення пролунало несподівано:

- Шановні пасажири рейсу… з Києва до Львова… повідомляємо, що рейс скасовано з технічних причин…

Я не відразу усвідомила почуте. Навколо здійнявся гул: люди шепотіли один одному, перевіряли квитки, телефонували рідним.

- Скасовано? - прошепотіла я сама собі.

Я відчула, як серце стиснулося, руки трохи здригнулися. Телефон відображав останні повідомлення від родини, і думка про те, що я можу не встигнути на сімейну зустріч Нового року, змусила мене відчути тривогу.

Я відкинулася на спинку крісла і вдивлялася у святкові гірлянди над головою. Світло миготіло, люди рухаються навколо, але я відчуваю, ніби весь аеропорт завис між часом і простором. Табло почало виглядати дивно: рейси без номерів, напрямки, яких не існувало, і час, що стрибав назад.

Я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїти серце. І подумала сама собі:

- Може, це просто збій 

У цей момент мені здалося, що щось чи хтось тихо підштовхує мене вперед. І я ще не знала, що цей вечір змінить усе, і що зустріч, яка має статися, стане початком чогось більшого.