Новорічний поцілунок

13

   Якби в мене запитали чи існує рай, то я відповів би так. Відчувати під своїми руками таке піддатливе тіло, цілувати такі п’янкі вуста і слухати тихий стогін із важким дихання дівчини, що засіла в моїх думках…хіба це не райське відчуття?

«Ти ж хотів поговорити?»….мовчи вже.

  Не відриваючись від солодких губ підіймаю Настю і саджу її на парту.

«Вона взагалі щось їсть? Надіюсь вона не з тих…два листочки салатика і стакан води!?» .

  Я навіть ще і кроку до неї не зробив аби бути ближчим, як вона сама мене до себе притягнула і вже обидві її руки були в моєму волоссі. Вона його то гладила, то пускала між пальцями,то легко відтягувала…нехай…їй можна все. Мої руки жили власним життям, досліджували …вони то гладили то стискали її стегна.

«Вона все ж далеко від нас…потрібно ближче…»

   Не довго думаючи притягую Настю до себе, майже втискаю її в своє тіло. І я на 100% впевнений, що вона дуже добре відчула як мій член  вперся їй між ніжок…так чудово і  так правильно.

-Ох..ммм… - розірвавши поцілунок Настя відкинула голову назад і тяжко дихала.

«Тааак…вона відчула».

   Я цілував її де тільки міг дістати…куточок губ, підборіддя, мочка вуха…а коли я провів своїм носом по шиї вона затремтіла…потрібно запам’ятати.

«Невеличка передишка не завадить! Ти ж не хочеш її тут на парті розкласти, правда?».

  Перша хвиля шаленства минала але це було так чудово, тримати її в своїх руках. Це таке дивне відчуття…я бачу її вдруге в житті але здається, що вона завжди була її частинкою.

  Притулившись  один до одного чолом ми не кліпаючи дивилися в очі. Ці ізумруди зведуть мене з розуму. Трясця! Якщо вже не звели.  

-Ти…В..Ви ще будете мене вітати? – хрипло і тихо запитує Настя.

-Так сподобалося, що хочеш ще? – трішки відхиляюсь назад аби бачити її повністю… «Бляха…цей вид…я між її ніг…бідні мої руки».

-Я просто думаю, що потім потрібно сходити в лікарню, - іскри в її очах були чарівними, - бо серце не витримає таких привітань.

Я сміюся, не відриваючи від неї рук…чорт..красуня з почуттям гумору.

-Ну тоді і мені чергу займеш, - і тільки я хотів її знову поцілувати як відчинилися двері.

******

 Настя різко стрибнула з парти ледве не збивши мене з ніг. Я ж повернувся до дверей так аби закрити її собою. А там стояв хлопець….ну …той що вовком на мене дивився весь урок в 11-Б.

-Лопушко, що ти тут забув? -  правильно, атака кращий захист, - закрий будь ласка двері з іншого боку.

-Я Лопуцький!

-От і познайомилися, а тепер до побачення!

 По тому як ставало багровим обличчя того хлопця і свої руки він стиснув  в кулаки то я б вирішив, що він злиться…і навіть дуже. А тихий смішок по заду мене говорив, що комусь весело.

«Вона, що хрюкнула?»…у нас тут сердитий Ромео напевно…а я всміхаюсь.

-То це правда? Ці твій хахаль? – видно питання було не мені, - А Ви Роман Олександрович вже взяли дозвіл у директора  нагинати своїх учениць після уроків? Чи це так потрібно заробити автомат?

-Якого!? Ти, гоблін переросток! Що ти верзеш? – посмішка злетіла з моїх губ, а  Настя-амазонка  вже рвалася в бій.

-Слідкуй за язиком, Лопушко! – тихий рик якось сам вийшов з горла.

-Мені просто цікаво…як твої батьки допустили твій роман з вчителем? Ти взагалі з головою дружиш? На хрена тобі цей старий?  

-Гей!Він не старий! – швидкий погляд на Настю і мене прям розпирає, що вона мене захищає…хоча зараз має бути навпаки.

-Ти вже їх познайомила? Раз ви разом 5 місяців…як дядя Вітя до цього ставиться? Я дуже сумніваюсь, що йому подобається, що його єдина люба донечка розставляє ноги перед якимсь інформатиком!, - на обличчі Лопушка з’явилася якась хтива і мерзенна посмішка.

 Я вже робив крок до Лопушка бо руки чесалися дуже сильно…Чекайте…ЩО? Разом 5 місяців? Я лише мигцем поглянув на Настю в надії, що вона зрозуміє моє питання.

- Я потім поясню, підіграй, - мені шепотом, а на Лопушко лавиною, - Ти головою десь врізався?! Ти чуєш, що ти говориш?  Сходи помий рота з білизною! Мої відносини з Романом нікого не стосуються, а особливо тебе!  Тому будь хорошим хлопчиком і зроби як кришичка з флешки…загубися!

 Я дивився на Настю і посміхався як йолоп. Ситуація зараз дуже погана, якщо розсудити вірно. Бо я цього Лопушко не знаю але щось мені підказує, що палки в ноги він ще накидає дай Боже…а я стою і посміхаюсь. Ця  дівчина дивує мене все більше і більше. І я буду повним бовдуром якщо не дізнаюсь усіх граней її особистості. І те як вона сказала..." мої відносини з Романом.." ох і вляпався я! 

«Але спочатку потрібно поговорити з дядею Сашею!»…так це слушна думка.

Від споглядання Насті мене відволік гучний звук…двері зачинилися так, що ледве не злетіли з петель. А Настя…тихо сіла на стільчик.

-Ох…це погано…це дуже погано, - зараз переді мною була вже не амазонка, а злякана дівчина, - потрібно щось робити…але що?

-Так, потрібно, - я розвернувся і пішов до столу зібрати речі, - пропоную звідси піти і поговорити в іншому місці…а то ще хтось заявиться.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше