Новорічний поцілунок

11

  Як я не намагалася зосередити свою увагу на уроках і не важливо, що це був перший день і грузити нас ніхто не збирався, мої думки були далеко. А точніше в класі інформатики і кружляли коло нашого класного керівника. Рома. Хм…а мені пободається його ім’я. Я ж можу його так називати про себе? Але мені не подобається інтерес Пустової до нього і те, що Павлуша може створити нам проблеми.  Боже! Ну за що це? Жила собі спокійно, насолоджувалася своїм хобі і тут на тобі…на горизонті з’явився хлопець який лишив мене спокою та й проблеми з’явилися на рівном місці…ну майже на рівному.  Трясця! Як  мені взагалі з ним поговорити про нашу пікантну ситуацію? Мда…цей навчальний семестр буде цікавим.

******

  Коли ми заходили до класу на останній  урок, що ніс в собі жах для моєї бідненької душі та мого напевно хворого серця, бо скаче вона як скажене…все тіло було скуте і дуже хотілося бігти і  бігти бажано в інший бік. І це я ще не бачила вчителя. Ох…тяжко мені буде, ой тяжко…

-Ну як пройшов Ваш день? Як враження ? –  «Цей голос буде мені снитися»  впевненим, широким кроком йде до столу  Роман Олександрович.

-У нас все чудово, день сьогодні легенький, а після нашої з Вами зустрічі так взагалі. – ой…Іра…дуже солодко, дуже солодко співаєш.

  Кидаю погляд на рижу і розумію, що вона такої ж думки. Бо як ще зрозуміти її жест два пальця в рот. Поки деякі однокласники висловлювали свої думки про наш перший день я роздивлялася свого незнайомця. Ну не можу я перестати його так називати! І те, що я бачила мені подобалося….і ой як подобалося! Його очі все так же знаходили мене і темно синій океан все манив на свої глубини.

«Ти ж пам’ятаєш, що плаваємо ми так собі,так? Хоча якщо наш вчитель буде в ролі рятувальника Малібу…»…та вгамуйся вже!

-Чесно я не знаю про, що потрібно говорити на цих класних годинах, - бархатний голос викликав цілий натовп мурах по тілові, - тому пропоную Вам позайматися своїми справами десь, - швидкий погляд на годинник на руці , - 15-20 хвилин і я Вас відпускаю.

  Радісні вигуки та сміх лунав по всьому класові.  Можливо я б теж раділа такій альтернативі…але я розумію, що через 20 хвилин мені потрібно буде з ним поговорити. Це ж легко, так?

  «А йому дуже личить сидіти за столом склавши руки в замок перед собою…прям уявляю його в великому стильному офісі із скла…і металу…так, металу і купа паперу на столі … або я»…щось мене занесло!! Яка я? Ні,ні! Трішки тряхнула головою аби відігнати картинку перед очима бо уявила я дуже реалістично. І відразу наткнулася на темно сині очі.

-Ви з нами знайомилися, а ми про Вас майже нічого не знаємо, - Іринка все намагалася привернути до себе увагу.

   Ну що їй не йметься? Дує свої губки і виставляє своє декольте так, що спина вже кричить «рятуйте!» . Хоч там і виставляти немає чого, всі магазини нижньої білизни залишилися без пуш-апа бо він весь у Іринки. Але якщо чесно я б теж послухала щось про Романа. Романа Олександровича.

-Ну добре, - легка посмішка з’явилася  на його обличчі і ямочки…Боже знову ці ямочки, - Що саме Ви хочете знати?

«ВСЕ! Я ХОЧУ ЗНАТИ ВСЕ!»  а ну шшш!

-Ви місцевий? Чи приїхали до нас звідкись?

-Ну можна сказати, що місцевий. Я народився тут, ходив навіть в цю школу, а далі навчався в Києві і почав розвивати свою справу там, - спокійний, рівний  голос лунав ніби бальзам.

-То Ви не вчитель, а бізнесмен? – до опитування додалися і інші, але питання дійсно було цікавим.

-Якщо чесно то так і є, мій досвід вчителя почався сьогодні вранці, - ну це трішки дивно,ні? – Але я думаю, що червоний диплом  університету  «Києво-Могилянської  академії»  дає мені перевагу.  Але з класним керівником  Олександр Назарович напевно по гарячкувався.

-А чим Ви займаєтеся, якщо не секрет? – це вже голос рижої… рижої?

   Повертаю голову до Альки, а та зараза тільки знизує плечима і так невинно кліпає очима прям Бембі на двох ногах.

-Ну а що?, - шепоче подруга, - цікаво ж…що це «фрукт».

-Не секрет звісно, -  нахиливши голову на бік Роман Олександрович переводить свій погляд із рижої на мене і навпаки…, - я маю невеличку  ІТ-копанію і планую далі розвивати її . Але вже тут.

-А чому тут?

-Боже!, - тихо стогну і лягаю на парту в надії злитися з нею, запитує вона, а горю я,  -  Аля, зупинися!

- Ви плануєте тут і далі жити? Є якісь причини? – Аля пре як бульдозер і зупинити її ой як тяжко.

-В мене тут живуть батьки і я б хотів жити ближче до них…бо є на то причини, - мені здалося чи це нотки смутку?

-То ви сімейна людина, - голос Іринки тільки дратує, - а Ви одружені чи може у Вас є дівчина? 

   Питання від Пустової, а хвилююсь я.  Бо якщо так…ох…навіть уявляти не хочу.  Тоді, що він робив сам…один в Новий рік на площі?  А якщо чекав на когось? А тут я? Боже…я про це навіть не думала, що в нього може хтось бути…

-Ні, я не одружений і дівчини теж не маю, - те як я полегшено зітхнула надіюсь не почув ніхто, але хитрий погляд рижої говорив інше.

-Але є дівчина яка полонила мої думки, - що?

   Я піднімаю голову і зустрічаюсь з поглядом чорної бездни. Легка усмішка навіть відображалася в очах, які здається сміялися із моєї реакції на нього.  «Є дівчина, яка полонила його думки…невже…невже це він про мене? Бо як ще можна розцінювати його погляд?»…ой лишенько…мені все таке стане зле. Руки знову почали труситися і серце пішло галопов вже яке коло постіль. А я ніяк не могла розірвати наш зоровий контакт. Але якщо чесно – то не дуже і хотілося.  А ось що насамперед я б хотіла – то це дізнатися що в його голові.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше