Епілог

— Катя, давай швидше, а то ми через тебе точно запізнимося! — нервово каже  Леся, уже вкотре поглядаючи на годинник. 

— Усе, біжу! — я кинула останній погляд у дзеркало. 

Відображення мені подобалося: елегантна сукня, розпущене кучеряве волосся, що спадало на плечі, й легка посмішка. Взявши клатч, я швидко вибігла з квартири. 

Ми спустилися на вулицю, де біля заведеної машини на нас уже чекав Ігор. Навколо повільно й урочисто падав лапатий сніг, кружляючи у світлі ліхтарів. Я заворожено спостерігала за цією зимовою казкою, відчуваючи дивне відчуття дежавю. 

Так само як і рік тому, тією ж компанією ми їхали зустрічати Новий рік у клуб Heaven. І так само, як і того вечора, у моїх грудях усе стискалося від трепетного хвилювання, адже там я мала зустріти хлопця, який перевернув мій світ. Тільки цього разу його ім’я про звучало в моїй душі без жодних сумнівів чи страху — Влад Соколовський. 

Навіть не вірилося, що ми разом уже майже цілий рік. За цей час Влад подарував мені стільки щастя, скільки я не відчувала за все життя. Улітку я вперше полетіла за кордон — ми відпочивали на Мальдівах, і ті райські острови назавжди залишилися в моїй пам'яті. Після подорожі Влад познайомив мене зі своєю сім'єю. Я дико хвилювалася, перебрала десяток суконь і готувалася до найгіршого, але його названі батьки й сестра зустріли мене надзвичайно тепло та щиро.
А ще ми регулярно відвідуємо мою бабусю. Вона щоразу зустрічає нас як найдорожчих гостей, накриваючи стіл гарячими варениками, борщем та запашною випічкою, від чого Соколовський у абсолютному захваті. 

Цього року Влад захистив диплом і повністю поринув у власний бізнес. І треба визнати, у нього це виходить блискуче. Проєктів стало стільки, що бачимося ми значно рідше, ніж мені б того хотілося. А постійні відрядження стали буденністю — навіть напередодні новорічних свят. 

Влад полетів до Штатів два тижні тому і мав повернутися сьогодні зранку. Проте через негоду рейсів затримали. Напередодні ми домовилися зустріти Новий рік разом із друзями в клубі Артема, тож Влад пообіцяв мчати туди просто з аеропорту. 

Окрім Лесі й Ігоря, до нашої компанії приєдналися Аня з Пашею — вони, до речі, теж тепер разом, — а також Тьома зі своєю новою дівчиною. Артем забронював для нас найкращу VIP-кімнату. Усі вже були в зборі й піднімали перші келихи. Усі, крім Влада.
Я молила долю, щоб він устиг до опівночі. І справа була не лише в новорічному чарівництві. Рівно рік тому, разом із несподіваним поцілунком цього хлопця, моє життя змінилося назавжди. Мені так хотілося зустріти нашу першу маленьку річницю в його обіймах. 

Крім того, з початком цього року на нас чекав новий, серйозний етап. Влад уже давно пропонував з'їхатися, але я вагалася, побоюючись квапити події. І ось нещодавно я нарешті відповіла йому «так». Після свят я переїжджаю до нього. Це був величезний крок, і я дуже сподівалася, що ми з усім впораємося. 

Годинник показував 23:45. Зберігати спокій більше не вдавалося. Попри заспокійливі слова Лесі та Ані, я нервово стискала в руках телефон, перевіряючи сповіщення щохвилини. Пів години тому Влад написав, що вже сідає в таксі, тож він мав бути десь уже на під'їзді. 

Зробивши ковток соку, я зиркнула на екран — 23:53. Мовчки вставши з-за столу, я вирішила спуститися вниз, щоб зустріти його біля входу. 

У коридорах і на танцполі панувала тиша — усі гості вже зібралися біля головної сцени, слухаючи промову ведучого. Через великі панорамні двері я побачила, як до входу під’їхало таксі. Серце радісно тьохнуло, я вибігла на вулицю, але миттєво розчарувалася: з машини, голосно сміючись, вивалилася якась п'яна компанія. 

Морозне повітря обпекло шкіру, змушуючи повернутися до приміщення. Зі сцени ведучий оголосив про початок відліку та їхню новорічну традицію, а я лише гірко посміхнулася. Я розуміла, що не варто засмучуватися, що він от-от буде тут, але розчарування все одно тиснуло на груди.
Я зупинилася в холі — саме на тому місці, де стояла рівно рік тому. Заплющила очі. У пам'яті миттєво ожили картини тієї доленосної ночі: гарячий подих, міцні руки, які впевнено притиснули мене до себе, і перший, майже божевільний поцілунок. Ці спогади досі викликали сироти по тілу.
Раптом чиїсь сильні, теплі долоні обережно лягли на мої плечі. 

Мене прошило струмом. Я завмерла лише на мікросекунду, а потім стрімко розвернулася й майже врізалася в широкі чоловічі груди.
Перед очима постало таке рідне, нескінченно кохане обличчя. Зітхнувши від щастя, я бездумно кинулася йому на шию. Я притислася до нього всім тілом і впилася в його жадані, прохолодні з вулиці губи. 

Влад міцно обхопив мене за талію, підхопив на руки й підняв над підлогою, кружляючи та не відриваючись від моїх губ ні на секунду. Коли він нарешті поставив мене на землю, то на мить зазирнув у мої очі — його погляд палав такою пристрастю й ніжністю, що в мене перехопило подих. А потім він знову накрив мої губи своїми — жадібно, глибоко, ніби намагаючись компенсувати кожну секунду, проведену в розлуці. 

І це зводило з розуму. Цей хлопець з кожним днем, з кожним подихом закохував мене в себе все дужче. 

Я була безмежно щаслива. Щаслива, що рік тому опинилася саме тут. Що не втекла, що ризикнула довіритися й зустріла людину, яка подарувала мені справжнє, безмежне кохання.



Від автора:Ось і підійшла до кінця історія Каті та Влада. Дякую кожному з вас, хто пройшов цей шлях разом із героями, хвилювався, радів і вірив у їхнє кохання! Від щирого серця бажаю вам усім такого ж щирого, палкого та надійного почуття. Не бійтеся мріяти й вірити в дива — вони трапляються саме тоді, коли ми відкриваємо їм серце.
А головне — бажаю здійснення нашого єдиного, найважливішого бажання на всіх: МИРУ 🕊 ТА ПЕРЕМОГИ 💛💙. 

P.S. Дякую, що були поруч! Буду безмежно вдячна за ваші вподобайки ❤️ та враження від фіналу в коментарях!