Розділ 4.3

У безмежній темряві сяючими цятками видніються нескінченні зірки. На швидкості світла, Дзінь поспішає додому. 

Поміж космічних тіл, нарешті, видніється зимовий острів - олень додає ходу. 

Підлетівши ближче, оленя раптово стикається зі сніжною бурею, що силою нерушійної стихиї оточує острівець, не дає ані шансу для проходу - тваринка не здається: жертвуючи власною плоттю, терплячи мороз, нещадний вітер, Дзінь не полишає надії та вперто продовжує стикатися з магічним бар'єром, поки останні залишки сил остаточно не полишають його, віправивши у невагомість. 

Мимоволі віддаляючись, він поринає все далі й далі у не проглядну вічність -  навіть в останні миті, не відводить погляду від дому, промовляючи лише:

ДЗІНЬ

- Пробач...

Заплющуються очі, серце сповільнює ритм, хутро криється крижаною кіркою - це кінець. Неочікувано, у цілковитий тиші, тьмяними відлуннями чується спасенне "хоу-хоу-хоу!".

Блискавкою, очі широко росплющуються, сердце калатає, мов скажене - душа повертається до життя. Дзінь збуджено озирається: він летить разом із Сантою та екіпажем летючих оленів у величезних санах - відчуттям тріумфу немає меж.

ДЗІНЬ

- Так!!! Юху-у!!!

Радісний гомін оленяти розноситься по зірковій пустелі. Без усяких мягічних перешкод, пройшовши крізь стихійну стіну, усі повертаються до рідних країв - цілими та неушкодженими. 

***

Згодом екіпаж приземляється на сніжний аеродром - Санта, разом з Дзінь, йдуть у будиночок. Заздалегідь, тишком сидячи у кущах, за усим спостерігають Дзі та Лінь. 

ЛІНЬ

- Ну, що там?

ДЗІ

- Здається, прилетіли.

ЛІНЬ

- Що будемо робити?

Дзвінко:

ДЗІ

- Йдемо, подивимося!

З побоюванням:

ЛІНЬ

А це хіба безпечно? Нас потім не покарають?

Неочікувано брат заявляє:

ДЗІНЬ

- Мені все одно! Як Дзіню щось загрожує, я маю бути певен, щоб з ним все було гаразд! Навіть якщо він і невдаха!

Дзі вибігає вперед - Лінь, озираючись, невпевнено плентає слідом. Разом звірята допитливо туляться до найближчого вікна - крізь замерзле скло, розглядають все, що коїться навколо.

Лінь наважується запитати:

ЛІНЬ

- Ми так і будемо дивитися?

Дзі повертає головою до сестри:

ДЗІ

- Час покаже.

*** 

У затишній місцині проводиться судилище: Санта, місіс Клаус та Ральф - троє, одним рядом, стоять навпроти напруженого Дзіня. 

Склавши руки, насупивши брови:

САНТА

- Яке нахабство!

Ральф, копіюючи свого начальника:

РАЛЬФ

- Яка неповага!

САНТА

- Безумство!

РАЛЬФ

- Зухвальство!

Пані Клаус зневажливо косить поглядом на ельфа. 

Розлючений Санта різко повертається до підопічного:

САНТА

- Досить!

Ральф продовжує:

РАЛЬФ

- Так! Досить!

Аж потім розуміє:

РАЛЬФ

- Йой! Це до мене?

Сором'язливо:

РАЛЬФ

- Вибачте...

Дідусь продовжує розмову з оленям:

САНТА

- То які наразі в тебе будуть виправдання? Чи ти тут аби нарешті визнати всі свої помилки та, врешті решт, вибачитись? 

З тяжкістю провини:

ДЗІНЬ

- Ні... Я тут не для цього.

САНТА

- От як? Виходить, твоє зухвальство куди більше, ніж я уявляв. Говори, навіщо тоді повернувся?!

ДЗІНЬ

- Задля... Мерлін Гоуст. 

Пауза. Усі задумливо мовчать. На обличчі Ральфа читається неприховний жах.

САНТА

- Так, звісно. Я мав би здогадатись.

Здивовано:

ДЗІНЬ

- То ви знаєте?

Грубо:

САНТА

- Я знаю все! І навіть більше, юний Дзіню. І я знаю напевне, що ти не мав влазити у справу, пов'язану з цією дівчинкою. 

Пауза. Дзінь раптово шокований - увесь казковий світ у його уяві нищиться вщент: екіпаж, Санта, магія Різдв'яного духу. До юного оленя починає доходити розуміння несподіваної правди.