Розділ 4

Сон: цілеспрямований та запальний, Дзінь, на чолі екіпажу летючих оленів, жваво долає безкраїй космічний простір, тягнучи сани до найяскравішої, найсвітлішої зірки під класичний вигук "хоу-хоу-хоу!".

Наближаючись все ближче, все швидше до спліпучого сяйва, маленькі оченята застилає біла, непросвітна пелена - та раптом, все зникає: на місці зірки утворюється неуявних розмірів чорна діра, що безжально тягне Санту разом із вірним екіпажем у злісну, таємничу тьму. Відлунням чується дитячий плач.

***

Зашуганий, спітнілий, молодий олень схоплюється з підлоги - переводячи подих, тривожно озирається: у доброму дусі, усміхнена Діана насолоджується новорічним подарунком, слухаючи улюблену музику вже у нових здоровенних навушниках; у тісному кутку, проливаючи біль та розпач, крізь ріки нескінченних сліз, сидить зажурена Мерлін.

Заклопотаний побаченою несподіванкою, Дзінь по-тихеньку наближається до подруги. 

ДЗІНЬ

- Мерлін..? Що сталося? Тебе хтось скривдив?

Лякливо, обернувши червоний погляд:

МЕРЛІН

- Відстань! Ти надурив мене! Не хочу тебе бачити!

Жах, нерозуміння:

ДЗІНЬ

- Що..? Не розумію. Все ж було чудово.

МЕРЛІН

- Так, було... До поки твій любий Санта не залишив мене без подарунку! А я вірила, чекала, мала надію! Та, схоже, це все просто вигадки! Не слід було покладатися ні на нього, ні на тебе... Ні на Різдв'яний Дух...

У оленяти віднімає мову. Сумно промовчавши, дівчинка знову хникає у одинокому кутку.

Нервуючи, роздумуючи, долаючи ударчий шок, після болісних слів дівчати, Дзінь, хворобливо хитаючись, ледь крокує подалі від подруги. Зупинившись на місці, він роздумливо задивляється на досі загорнутий нічийний подарунок - обмисливши усе за мить, олень приймає вкрай відповідальне рішення. 

З-за спини Мерлін чується спокійне:

ДЗІНЬ

- Мерлін...

МЕРЛІН

- Що?!

ДЗІНЬ

- Подивися, будь-ласка, сюди.

МЕРЛІН

- Не хочу!

ДЗІНЬ

- Прошу, просто поглянь.

Заінтригована, дівчинка все ж неохоче обертається до друга: Дзінь сидить на задніх ніжках - посередині, між друзями, стоїть той самий подарунок. Мерлін одразу ж розуміє - витирає сльози.

МЕРЛІН

- Але ж... Ти казав, що не мені.

Сумна посмішка:

ДЗІНЬ

- А яка вже різниця..? Своє завдання я так і не виконав...

Затамувавши подих, дівча обережно знімає ковдру з перев'язаної золотистим бантиком, червоної коробочки - видніється напис.

Пригледівшись ближче:

МЕРЛІН 

- Ме-р-лін Го-уст...

Мерлін завмирає. Олень раптово підбадьорується, повільно піднявши догори сумні вушка, ожививши пониклі очі.

МЕРЛІН  

- Це ж... Я...

Пауза. Вони дивляться одне на одного, поки Дзінь не починає бігати, кружляти, стрибати по кімнаті у пориві радості.

ДЗІНЬ

- Так! Так!!! Я знав! Знав!!! Юху-у!!! Я справжній помічник Санти!!!

Мерлін починає щиро сміятися, не встигаючи вгледіти за жвавим другом.

Різко зупинившись:

ДЗІНЬ

- Відкривай! Чого чекаєш?!

Передчуваючи щось бажане, жадане, чарівне, дівчинка кропітливо розпаковує свій подарунок. Та по завершенню, замість навіяних очікувань, лиш безжальний розпач б'є у її крихітне сердечко - усмішка, радість, відображена надія миттю змиваються з дитячого лиця.

Тривожно:

ДЗІНЬ

- Мерлін? Чому..? Чому ти не радієш?

У відповідь мовчання. Знов занепокоєний, олень напружено підходить до подарунку, вставши поряд з емоційно розбитою подружкою. Повільно зазирнувши мордочкою, зрештою, він вбачає усередині розібраної коробки тільки пустельне, чисте дно - у маленькій голівонці швидко виникає одне єдине питання:

ДЗІНЬ

- Що ти попросила у Санти?