Розділ 3.4

На годиннику дванадцята ночі - новий рік. Діана хропить у своєму ліжку; крізь трухляве вікно тьмяно струмиться місячне проміння. Друзі, наїдяні до несхочу печевом та цукерками, лежать на підлозі у темній кімнаті, вкриті, з ніг до голови, блискучими фантиками.

МЕРЛІН 

- Це був найращий новий рік у моєму житті.

Олень задумливо дивиться у стелю:

ДЗІНЬ

- Так, було весело...

Переводить погляд на вкритий ковдрою подарунок; у голосі легкий сум:

ДЗІНЬ

- От тільки подарунок так і не знайшов свого господаря.

Похмуре мовчання. Мерлін повертає обличчям до друга, також вдивляється у стелю.

МЕРЛІН

- Така доля.

Дзінь, зі здивуванням на очах, повертається до подруги.

ДЗІНЬ

- Ти про що?

Невпевнено:

МЕРЛІН

- Можливо... Ти не думав... що він повинен був загубитися? Не дістатися нікому?

Різке фиркання:

ДЗІНЬ

- Не вірю. Санта так не чинить з жодною дитиною. Навіть з неслухняною. 

Пауза.

МЕРЛІН

- А що як... 

Мерлін повертається до друга, глибоко гледить у його вічі.

МЕРЛІН 

- Ця дитина виявилася більше, ніж просто неслухняною?

Спантеличено:

ДЗІНЬ

- Як це?

МЕРЛІН

- Що як... вона не вірила у Санту? Не вірила у Різдвяний дух? Зверталася до нього лише з відчуття власної жалоби? 

Мовчання. Друзі обмінюються багатозначними поглядами - недовга розмова різко заходить у глухий кут.

ДЗІНЬ

- Пора спати.

Дзінь відвертається від Мерлін, готується до сну.

МЕРЛІН

- Що завтра будемо робити?  

Без затримки:

ДЗІНЬ

- Повертатися додому.

Дівчинку пригнічують почуті слова. Крізь емоційну образу, вона тихенько вимовляє:

МЕРЛІН

- Невже ти покинеш мене?

Співчутливо:

ДЗІНЬ

- Я мушу. Це мій обов'язок, як майбутнього члена Екіпажу.

Стоїть тиша. Оленя вже заплющує очі, та:

МЕРЛІН

- Можеш розповісти мені?

Крізь сон:

ДЗІНЬ

- Розповісти що?

МЕРЛІН

- Про місце, звідки ти прилетів.

Пробудившись, оживившись, Дзінь шроко розкриває очі, знову спрямовує погляд у стелю, з легкою посмішкою віддаючись спогадами про рідний дім:

ДЗІНЬ

- Це чарівне місце... Місце вічної зими, вічного свята. З ельфами, Ральфом, місіс Клаус, паном Ведмідем, моїми братом з сестрою - Дзі та Лінь. Чесно кажучи, я дуже скучив за ними. Може, деякі і ставилися до мене... Грубо. Та я не думаю, що це зі зла чи якоїсь... недовіри. Чомусь, там я завжди відчуваю, що мене люблять. І це відчуття мені не замінить жодне місце у цілому світі.

Пауза. Мерлін зачарована душевною розповіддю.

МЕРЛІН

- Дзінь...

ДЗІНЬ

- М-м?

МЕРЛІН

- Ти мій найліпший друг.

Дівчинка, позіхаючи, розвертається на інший бік

МЕРЛІН

- Не думала, що колись скажу ці слова.

Усмішка:

МЕРЛІН

- Особливо, летючому оленю.

Мерлін тихенько засинає. Приголомшений зізнанням, Дзінь мовчазно продовжує дивитися у стелю, не взмозі приховати широкої посмішки.