Розділ 3.1

І ось, наблизився новорічний вечір. Увесь будинок палає різнобарвними святковими вогнями. У напів темній кімнаті, Дзінь, у більш-менш хорошому стані, лежить на колінцях турботливої Мерлін, що за весь час з моменту падіння не відходила від нього ні на секунду.  

Дівчинка лагідно проводить рукою по голівці оленяти:

МЕРЛІН

- Тобі вже краще?

ДЗІНЬ

- Здається, так… Треба спробувати ще.

МЕРЛІН

- Це вже ні. Ти хочеш зовсім зламатися?

ДЗІНЬ

- В мене немає іншого вибору.

Задумлива пауза.

МЕРЛІН

-Я так не вважаю.

Відчиняються двері, заходить місіс Флауерс - вихователька.

МІСІС ФЛАУЕРС

- Діано.

Діана не чує.

МІСІС ФЛАУЕРС

- Діано!

Нарешті, дівчинка знімає навушники:

ДІАНА

- Що?

Претензійно:

МІСІС ФЛАУЕРС

- Свято у самому розпалі. Що ти собі думаєш? Швиденько йди до дітей, бо не отримаєш подарунка.

Діанала ліниво проговорює:

ДІАНА

- Ну, добре…

Вона встає з ліжка, прямує на свято. Мерлін, спостерігаючи за розмовою, ненадовго залишає Дзінь, квапливо вставши посеред кімнати.

Жалібно:

МЕРЛІН

- Місіс Флауерс, а як же я? Мене теж запрошено на свято?

Місіс Флауерс нічого не відповідає - ігноруючи, вона лиш озирається і йде геть, гримнувши дверима.

Настрій різко падає, видніється здавлюючий розпач у дитячих очах – дівчинка сідає на ліжко та починає тихенько плакати, прикривши сумне личко. Спантеличений негативними змінами подруги, Дзінь повільно підводиться на ніжки і тихенько запитує, паралельно наближаючись до неї:

ДЗІНЬ

- Мерлін..? Ти чого?

У глибокому відчаї, вона досить грубо відповідає:

МЕРЛІН

- Відчипися!

Оленя різко зупиняється, без жодного розуміння причини печальної дійсності.

ДЗІНЬ

- Що з тобою?

Коротка пауза. Лунають звуки протяжного плачу. 

МЕРЛІН

- Нічого! Ніхто мене не любить… Я нікому не потрібна!

Олень з ще більшим подивом реагує на її слова:

ДЗІНЬ

- Чому..? Чому ти так вирішила?

Мерлін, здригаючись від горя, мотає головою.

МЕРЛІН

- Ти не знаєш… Ніхто зі мною не говорить, не слухає, не гукає - я зовсім одна, Дзінь… Ти…

Різка тиша. Вона дивиться на друга крізь пелену гірких сліз.

МЕРЛІН

- Ти єдиний, хто розмовляє зі мною.

Неочікувано тихий плач переходить у бурхливе ридання. Дзіню стає журливо від почутого. Він думає на тим як, чим допомогти нещасній дівчинці у її несправедливій, невиправданій біді, і раптом – у нього виникає ідея.

Піднесено:

ДЗІНЬ

- Пішли зі мною.

Відплакавши усю тугу, важко дихаючи, Мерлін витирає почервонілі оченята.

МЕРЛІН

- Куди?

Спритно заскочивши на підвіконник, маленький олень відчиняє рогами вікно - загадково посміхається.

ДЗІНЬ

- Краще поспішити. Ти ж не хочеш запізнитися на свято?