Розділ 3

Мерлін та Дзінь, зі знову закріпленим до спини подарунком, стоять на даху того самого чотирьохповерхового будинку, в якому проживає маленька дівчинка. Нагорі задуває сильний вітер.

МЕРЛІН

- Достатньо високо?

Олень озирається на навколишню природу.

ДЗІНЬ

- А вище немає?

МЕРЛІН

- На жаль. Це єдина будівля у цьому місці.

ДЗІНЬ

- Ну, добре.

Дзінь повільно ступає на край іржавого даху, боязко дивиться униз - і вкотре це страхітливе відчуття, немов земля силою тягне за собою. Глибоко дихаючи, олень задкує, відвертає очі.

Мерлін занепокоєна:

МЕРЛІН

- Щось не так?

Дзінь доводиться вимовити ще одне прохання:

ДЗІНЬ

- Можеш... Штовхнути мене?

Дівчинці стає страшно.

МЕРЛІН

- Навіщо?

Знервовано, гаркаючи:

ДЗІНЬ

- Так треба!

Занепокоєно:

МЕРЛІН

- Але ти впадеш.

ДЗІНЬ

- Швидше!

Налякано, крізь сумніви:

МЕРЛІН

- Добре... Я зроблю це.

Дзінь знову ступає на край. Мерлін підходить ззаду. Товариші одночасно міцно залющують очі - дівчинка штовхає оленя униз, після чого чується протяжне:

ДЗІНЬ

- А-а-а-а-а!!!

Яке переривається різким "Бух!". Мерлін дивиться на землю - з диким острахом притуляє рота обома руками, поспішно спускається до Дзінь, який нерухомо лежить майже біля самісінких дверей будинку, стогнучи від болю.

Дівчинка підбігає до оленя, падає на коліна, обдивляється його.

МЕРЛІН

- Ти в порядку? Дзінь? Ти чуєш мене?

Ледь говорячи, спрямовуючи ослаблний погляд на дівчинку:

ДЗІНЬ

- Не... взлетів

Дзінь втрачає свідомість, слабко чуючи відчайдушні крики подруги.