Розділ 2.4

Товариші проходять зансніженим лісом: Дзінь крокує попереду, зосереджено винюхуючи слід - Мерлін пританцьовує ззаду, захоплено роздивляючись зимову красу.

Нарешті, вони добираються до місця учорашнього падіння. Олень починає шукати - швидко знаходить ремінь, що тримав подарунок, та самого подарунку, нажаль, ніде не видно.

ДЗІНЬ

- Де ж він?

Дзінь злиться, тупочить копитцями, б'є ріжками по деревам.

ДЗІНЬ

- Де? Де?! Де?!!

Мерлін при цьому, незважаючи на гнів свого нового друга, просто ходить по місцині, так само, жваво пританцьовуючи. Олень подумки втрачає будь-яку надію, влягшись на снігу від емоційної втоми, та раптом:

МЕРЛІН

- А це не він?

Дзінь різко схоплюється, обертається: дівчинка стоїть біля засніженого подарунка; тягнеться, аби підняти.  

Волаючи:

ДЗІНЬ

- Стій!

Мерлін лякається, прибравши руки - олень підбігає до подарунку, прикриває його своїм тілом.

ДЗІНЬ

- Тобі не можна чіпати! Він не для тебе!

З легким смутком у голосі:

МЕРЛІН

- Гаразд. Як скажеш. Ми знайшли подарунок - що далі?

Дзінь задумливо вдивляється у синє небо:

ДЗІНЬ

- Тепер...Мені необхідно відшукати Санту.

МЕРЛІН

І як ти це збираєшся зробити?

Не відводячи очей, оленя дивиться на дівчинку. 

ДЗІНЬ

- Мені потрібна допомога.

Ставши струнко, "віддавши честь", Мерлін з радістю відповідає:

МЕРЛІН

- Я готова! Що треба робити? 

Пауза. Дзінь невпевнено запитує:

ДЗІНЬ

- Ти знаєш... Де знаходиться найвище місце?

Згадуючи, дівчинка, в кінці кінців, згадує та усміхнено повідомляє:

МЕРЛІН

- Є тут одне.