Розділ 2

Клас разом з паном Ведмедем продовжують свої довгі пошуки, невпинно вигукуючи ім'я загубленого Дзінь. Не превертаючи зайвої уваги, місіс Клаус самотужки виходить з густого лісу, поспішки прямує до свого будинку - її випадково помічає один із оленят.

ДЗІ

- Вчителю, дивіться, там місіс Клаус. Можливо, вона щось бачила?

Пан Ведмідь стрімголов підбігає до пані Клаус, нахабно перегородивши жінці дорогу.

МІСІС КЛАУС

- В чому справа? Щось сталося, пане Ведмедю?

Тяжка задишка:

ПАН ВЕДМІДЬ

- Так... Сталося... Цей хламидник Дзінь... втік у ліс. Ви, часом... не бачили його?

МІСІС КЛАУС

- Не думаю, що можу вам допомогти. Але можу сказати лише, що точно бачила оленячі сліди. Вони точно вели далі у ліс.

ПАН ВЕДМІДЬ

- От вже... Негідник. Дякую, пані... Вибачте...

Пан Ведмідь повертається до класу - пошуки продовжуються. Місіс Клаус, глянувши на ведмедя хитрими очима, заходить до будинку. Увійшовши, жінка знімає з себе тяжку темно-синю шубу, під якою весь цей час і ховався пропащий Дзінь. Вилетівши на підлогу разом із подарунком, маленький олень починає панічно метушитися, стрибати, завивати, розсіюючи накипівшу тривогу.

ДЗІНЬ

- Що нам робити?! Що робити?! Це кінець! Кінець! Хтось залишиться без подарунку! Це жах! Це жах!!!

Усміхаючись, місіс Клаус намагається заспокоїти стривоженого оленя.

МІСІС КЛАУС

- Спокійно. Зараз не на часі панікувати.

ДЗІНЬ

- А що ми можемо вдіяти? Всі олені полетіли разом із Сантою. Хто допоможе доставити загублений подарунок?

Пані Клаус гріє обмерзлі руки біля розпаленого каміну, спокійно промовля::

МІСІС КЛАУС

- Взагалі то, є в мене на думці один відважний олень... 

Вона переводить погляд на оленя, гіпнотично загляда в глиб його оченят.

МІСІС КЛАУС

- Тим паче, він вже давно мріє потрапити до особистого екіпажу мого чоловіка.

Дзінь у ступорі:

ДЗІНЬ

- Що..? Я-я...?

Загадкова посмішка:

МІСІС КЛАУС

- Ну, якщо ти і є цей олень, то виходить, що так.

Оленя вщент розгублене, ледь підбирає слова:

ДЗІНЬ

- Але ж... Як я по вашему доберуся до земних людей? Ще не один олень не покидав острову без Його дозволу. І до того ж...

Пригнічено:

ДЗІНЬ

- Я ще зовсім не вмію літати.

Зігрівшись, місіс Клаус підходить до зажурливого оленяти, ніжно прикладає білосніжну рученьку до хутряної голівки - Дзінь підіймає свій наляканий погляд до світлих очей.

Лагідно:

МІСІС КЛАУС

- Як багато тобі ще потрібно дізнатися про цей світ, дорогий Дзіню. Запам'ятай: навіть з самого свого народження, не існує такого летючого оленя, який не міг би літати.

Пауза. Дзінь відчуває тяжкість випадково-виникшої відповідальності на своїх молодих плечах. Та що, як це доля? Честь, що не випадала жодному оленю до нього і наврядчи випаде після.

Зараз він стоїть перед чітким вибором, з якого є лиш два виходи: прийняти виклик, отримавши шанс на місце у варті чи залишити нещасну дитину без подарунку, продовживши терпіти цькування друзів та довіку мучатися від докорів власної совісті.

Доволі швидко все обдумавши, олень приходить до рішення - вмить наповнюється сліпої хоробрості.

ДЗІНЬ

-То розкажіть. Як мені взлетіти?