Розділ 1.2

Вечір. Звірі і птахи зібралися у оленячому хліві, аби підготувати житло до наближаючого свята. Пташки чепляють вогники, білки прикрашають ялинки, що розсіяні по всьому помешканню. Самі оленята тільки бавляться і сміються, споглядаючи за кропітливим процесом, яким завідує, як завжди, буркотливий пан Ведмідь.

Поміж передноворічних веселощів, у найвіддаленішому кутку, лежачи на невеличкій копиці сіна, сам собі на самоті, сумує одинокий Дзінь, мимоволі згадуючи сьогоднішній прийом у Санти.

Підійшовши до малого оленя, занепокоєна Лінь - меньша сестра Дзінь - намагається хоч якось підбадьорити свого старшого брата.

ЛІНЬ

- Дзінь, все добре? Чому не йдеш гратися?

Прикривши мордочку, Дзінь грубо відповідає:

ДЗІНЬ

- Відчипися.

Раптом чується:

ДЗІ

- Так, відчипися від нього, сестро.

Поряд з Лінь з'являється Дзі - старший брат.

З докором:

ДЗІНЬ

- Ще тебе не вистачало...

ДЗІ

- Сподіваюсь, Санта дав тобі доброї прочуханки.

Бурхливо:

ЛІНЬ

- Не кажи так.

ДЗІ

- А що тут такого? Чи я не правий? На нас покладена велика надія, а він - тільки тягне всіх на дно.

Дзінь розлючують братерські слова, що видно у його неводоводеному різкому погляді - між оленятами відчувається напруга.

ЛІНЬ

- Думаю, нам краще піти.

Брати не відводять одне від одного ненавситних очей.

Колко:

ДЗІ

- Маєш рацію, сестро. Краще залишити цього невдаху. Раптом заражуся.

Надокучливий Дзі невдовзі йде геть.

Втішливо:

ЛІНЬ

- Не слухай його.

Злісно:

ДЗІНЬ

- Угу... Ще скажи, що сама так не думаєш.

Ображений Дзінь відвертає погляд, забивається в куток. Махаючи головою, Лінь вже збирається йти, та наостанок промовляє:

ЛІНЬ

- Ти ж вже чув? Завтра, вранішньою зорею, Санта буде відлітати до людей. Пан Ведмідь обіцяв відвести подивитись.

Дзінь зацікавлено підіймає звислі вушка. Лінь посміхається легкою усмішкою - додає:

ЛІНЬ

- Сподіваюсь, хоч ця новина додасть тобі крихту настрою.

Дзінь помітно підбадьорений почутим. Щомиті над оленятами нависає величезна тінь - пан Ведмідь втручається в розмову.

ПАН ВЕДМІДЬ

- Так, обіцяв. Але на Дзінь ця обіцянка ніяк не впливає.

Акцентуючи уваги на Дзінь:

ПАН ВЕДМІДЬ

- Після сьогоднішнього інциденту, Дзінь буде сидіти тут, у хліву, аж поки ми не повернемося.

Дзінь морально розбитий. Збентежена, емоційна Лінь намагається вступитися.

ЛІНЬ

- Але це жорстоко!

Голосно:

ПАН ВЕДМІДЬ

- Та справедливо! Таке розпорядження Санти, не моє.

Пан Ведмідь покидає оленят. Лінь з жалобою дивиться на брата - також йде. Дзінь залишається один на один із жорстоким, гнітючим його душу, смутком, що відображається плакучими слізьми на темних оченятах.