Розділ 1

Десь, за просторими степами, людними містами, дикими лісами та високими горами, не на небі і не на землі - країна вічної зими: таємний острів, осяяний яскравими зірками.

Тут, серед безкрайого снігу та рясних ялин, в злагоді та мирі, проживають найдивовижніші створіння світу: це і співучі пташки, і балакучі звірі; і навіть лісні маленькі ельфи. А поміж них усіх - творець, мудрець і покровитель, відомий безліччю імен, пузатий старець - Санта Клаус.

Ще на початку всіх часів, кожного нового року, він разом зі своєю прекрасною дружиною - чарівною місіс Клаус - виконує вкрай важливу місію: розносить подарунки всім слухняним дітям, підтримуючи цим віру в нерушійний Дух Різдва, що наповнює собою кожну людську оселю.

У цій нелегкій справі Санті завжди допомагають його вірні помічники: ельфи-працівники, що кожного дня невтомно працюють на міській іграшковій фабриці; та летючі олені, що допомагають доставляти подарунки, тягнучи цілим екіпажем величезні сани свого господаря.

Не дивлячись на те, що робота оленів, на перший погляд, не передбачає особливих труднощів - хіба що, окрім фізічної втоми - кожен з них проходить навчання у спеціальній школі, яка так і зветься "школа летючих оленів". У цьому закладі навчають кожне нове покоління оленів, які рано чи пізно, стають частиною особистого екіпажу Санти.

Під упорядкуванням пана Ведмедя - найстарішого, найрозумнішого зі звірів - учні протягом декількох років, в обов'язковому порядку вивчають такі предмети, як географію, грамоту, астрономію, фізику, мови світу - все це потрібно знати кожному летючому оленю, аби вміти знаходити вихід з критичних та непердбачуваних ситуацій, що так чи інакше, пов'язані з їх тяжкою роботою.  

Саме у такій школі навчається маленький олень на ім'я Дзінь - один із майбутніх членів екіпажу наступного покоління. Поки всі прилежні учні зосереджують увагу на поясненнях учителя, маленький Дзінь, лежачи на пні, тихенько мріє про своє: про те, як він - молодий олень- гордо мчить у складі екіпажу Санти, вимальовуючи це ламаною паличкою по блискучому снігу.

Раптом, з нависаючої над головою гілки, униз валиться купка трухлявого снігу, стираючи під собою намальовку Дзінь - маленький олень впадає у легкий смуток, спирається на свої копитця, з неймовірною нудьгою слухаючи дурний урок.

В цей час пан Ведмідь продовжує пояснювати учням новий матеріал, креслячи на дерев'яній дошці мапу людської планети.

Він суворо бормочить:

ПАН ВЕДМІДЬ 

- Сподіваюсь, ви гарно засвоїли сьогоднішній урок - то ж, одразу перейдемо до перевірки: хто мені скаже, де знаходиться...

Пан Ведмідь замислюється - учні помітно напружені.

ПАН ВЕДМІДЬ

- Скажемо, Ро...

Неочікувано у спину пана Ведмедя влучно прилітає округлий сніжок - учитель різко розвертається до учнів, розгублено дивиться у різні боки.

ПАН ВЕДМІДЬ

- Що це було?

Ведмідь звертається до класу у надії почути відповідь:

ПАН ВЕДМІДЬ

- Хтось щось бачив?

Тиша. Усі олені сидять струнко, кожен на своєму пні. 

ПАН ВЕДМІДЬ

- Що ж, продовжимо.

Пан Ведмідь не встигає обернутися до дошки, як у його спину знову, так само прицільно, прилітає ще декілька сніжних кульок - учитель не витримує такої зухвалості: ведмідь агресивно повертається до класу, видаючи скажений рев, здіймаючий повітря, до устраху здригаючий оленят.

Більш менш заспокоївшись, він суворо промовляє:

ПАН ВЕДМІДЬ

- Хто це зробив? Негайно до дошки!

Всі мовчать, не видаючи ані звуку.

ПАН ВЕДМІДЬ

- Гаразд, зробимо інакше.

Ведмідь починає гнітюче ходити поміж рядами класу, уважно вдивляючись в очі кожного учня. Майже пройшовши через місце непохитного Дзінь, учитель раптово зупиняється.

ПАН ВЕДМІДЬ

- Учню Дзінь.

Дзінь неохоче повертає головою до вчителя, намагається приховати єхидну посмішку:

ДЗІНЬ

- Так, вчителю.

ПАН ВЕДМІДЬ

- Скажи мені, тільки чесно, це ти відповідальний за цю дурницю?

Дзінь ховає погляд, ледь стримуючи сміх:

ДЗІНЬ

- Та що ви, вчителю, я ніяк не міг скоїти такого... злочину... хих...

Пауза. Ведмідь недовірливо опускає очі: біля маленького оленя, на місці булого малюнку, видніється свіжовикопана ямка.

Вчитель, піднявши погляд, знову звертається до учня:

ПАН ВЕДМІДЬ

- Здається мені, "пане Дзінь", ви...

Бах! На голову старого ведмедя прилітає купка снігу з тієї самої гілки - Дзінь прориває на щирий, галасний сміх.

Пан Ведмідь протирає замуляні очі, відповідаючи обуреним голосом:

ПАН ВЕДМІДЬ

- То тобі смішно?

Сміх не зупиняється. Тоді учитель промовляє найстрашніше для кожного оленя слова:

ПАН ВЕДМІДЬ

- Після уроків - до Санти.

Настрій Дзінь раптово змінюється на негативний. У голосі молодого оленя чується здивоване обурення.

ДЗІНЬ

- Та за що?