Глава 1

Таксі зупинилося навпроти величезного особняка, який так і кричав, що тут живуть заможні люди. Чорна кована брама була відкрита, адже мене вже чекали. 

  Розплатившись з водієм, вийшли на вулицю. Під ногами приємно скрипів сніг, нагадуючи, що вже половина грудня. Все навкруги було біло-біло, дерева вкривала морозно снігова подушка.

  Поки таксист виймав мої дві валізи, я краще оглянула будинок. Триповерховий дім, перший поверх  обложений каменем, а інші були приємного салатового кольору. Біля входу стояли дві колони, прикрашені ялинковою ліаною, додаючи зимової атмосфери.

-Ось, пані,- молодий чоловік приємно усміхнувся, простягаючи валізи.

-Дуже дякую!

 Я впевнено попрямувала до входу. Йшла не вагаючись, без переживань: я вже пройшла всі співбесіди з Анною, мене вибрали, нянею працюю не вперше. Навіщо зайва метушня? Біля дверей поправила шалик з беретом і подзвонила. Через хвилину мені відчинила вже знайома жінка. Її блондинисті кудрі були вкладені у стильну зачіску, а на губах іскрилася приємна усмішка.

-Добрий день, Лідо, проходьте,- мене пропустили всередину.

Тільки зараз я змогла помітити наскільки Анна тендітна. Низенька, худа, красива і настільки домашня, на перший погляд не скажеш, що вона дружина успішного і багатого Віктора Держинського– акулу готельного бізнесу, відомого не тільки в Україні, а й за її межами.

-Добрий день, Анно, рада вас бачити.

Жінка акуратно допомогла мені з верхнім одягом і пропустила до вітальні. Кімната мені сподобалася, світлі тони, немає зайвого пафосу. Все просто і зі смаком.

-Це не наш дім,- повідомила Анна,- ви ж розумієте, що я як мама не могла повністю на два тижні залишити дітей без нагляду з не зовсім знайомою мені людиною. Це будинок Влада– рідного брата Віктора. На цей період діти будуть тут. 

Я кивнула.

-Діти харчуються домашньою кухнею. Їжа на замовлення, їжа швидкого приготування, чіпси і сухарики не підходять. Алергії відсутні. Софія вчиться до кінця грудня, Даринка дома, в садок ще не ходить. Одяг й інші необхідні речі зараз привезуть як і самих дівчат,- інформували мене,- в Софії два рази в тиждень музика. Водій буде її відвозити, за це не переживайте. За продуктами краще їхати самій, бо чоловіки як завжди щось напутають,- в цей момент вона усміхнулася, ніби згадуючи смішний момент,- Даринці в гаджетах довго сидіти не дозволяйте. Наскільки я знаю тут двічі в тиждень прибирають. З головного ніби все. Я так переживаю! Вперше залишаю своїх малюток на такий довгий час. Навіть не знаю, чи ми зможемо повернутись на Новий рік.

-Не переживайте, я не перший раз сиджу з дітьми, крім того, це моя професія! 

У прихожій піднявся шум, дитячий сміх злився зі звуком бігу.

-Мамооо, ми вже приїхали.

-Мамоооо, ми вже тут.

До кімнати забігли дві блондинисті дівчинки. Не дивлячись на те, що вони різного віку, але діти дуже схожі. Старшій Софії сім, вчиться у першому класі, молодша Даринка має 4 роки.

-Йдіть до мене лапочки,- вона міцно обняла їх.

-Люба, де ставити речі,- до кімнати зайшов високий брюнет, років 35-ти, побачивши мене він привітався,- Добрий день, ви Ліда?- а після мого стверджувального кивка представився,- Я Віктор, дуже приємно познайомитись.

-Неси речі на другий у дальні кімнати,- командним тоном відчеканила жінка,- ваша кімната до речі також там. Сьогодні ви роздивіться що до чого, розставте речі, а завтра до 10 ранку діти будуть тут. Влад про вас знає...

Через півгодини я залишилася одна. Що робити в такому величезному будинку не знала, спочатку я постаралась віднайти кухню, яка, до речі, мені дуже сподобалась. Виконана з темного дерева, з красивою різьбою– мрія. Барна стійка, яка тут теж була присутня, виконувала подвійну функцію: головну й розділяючу кухню і їдальню між собою.

Окрім вітальні і кухні, на першому поверсі розташований санвузол та маленька веранда з м'яким кутком і скляним журнальним столиком.

"-Лідо, попередні роботодавці були не настільки багаті, досить дивуватись всьому що бачиш",- прошепотіла я.

Піднявшись на другий поверх, попрямувала до своєї кімнати. Знайшла її відразу, адже мої валізи стояли біля дверей. Зайшовши в приміщення, моя щелепа поповзла в сторону підлоги. 

  Величезне ліжко було прикрашене балдахіном, по обидві його сторони стояли тумби, на яких розмістилися настільні лампи. З іншого боку шафа і трюмо. І все це диво виконане в коричнево-бежевих тонах. Не кімната, а мрія! І це все мені?!

  Розпакування речей не зайняло багато часу, вже через годину я лежала й гуглила інформацію про Владислава Держинського. Її виявилося не багато.

  Йому 30, разом з братом власник готелів. Веде досить закритий спосіб життя. В Instagram й інших соціальних мережах зареєстрований, але з'являється там рідко. Має особистий бізнес– автосалон.

  Фотографій було також "море", натиснувши на одну з них, трохи здивувалася. Він не виглядав на 30- це по-перше, і є досить симпатичним- це по-друге.

****

За серіалом день минув непомітно. Я й не пам'ятаю коли востаннє мала стільки вільного часу. Навчання і робота займали значну частину мого життя, а зараз я закінчила магістратуру, знайшла хорошу роботу, ще й час на себе залишився, але це ненадовго.

  Шлунок нагадав, що за сьогодні я лише снідала, тому була змушена спуститись на кухню.

  За вікном було темно, а на годиннику показувало 20:07 і я безцеремонно риюся на чужій кухні у пошуках поживи, якої тут було не густо.

  У список завтрашніх справ, першим занесла покупки, адже дітей треба чимось годувати.

  Швидко збивши яйця для омлету, поставила сковорідку для розігріву. Саме в цей час вхідні двері грюкнули, а через хвилину на кухню зайшов високий брюнет з синіми очима. Так, він був мені знайомий з фотографії– Владислав Держинський власною персоною.

Секундна пауза: я яка не знає що сказати й він, який не може зрозуміти хто я така й що роблю в нього на кухні.

-Добрий вечір, Я,Лідія Лісовська, няня Софії та Дарини.