Розділ чотирнадцятий. Володимир

Святкування Нового року вдалось все-таки врятувати. Все-таки, хоч Віта Ігорівна і була огидною управляючою, атмосфера рятувала. Новорічний салют спалахом стер всі негативні враження, смачна їжа зі столів нікуди не зникала, хоч ставлення до кухарів і лишало бажати кращого, а присутність Тані поруч змусило мене забути про майбутні розбірки.

Таня, звісно, уточнила, чи не серджусь я на неї за те, що вона також втрутилась в цей скандал між Вітою Ігорівною та Веронікою. Я відповів щиро: у мене не було ані найменшого приводу на неї ображатись. Дівчина вчинила правильно, і на її місці я зробив так само. Віта Ігорівна – людина без граму совісті, і на підлеглій вона просто намагалась зірвати злість. Професіонал таким чином діяти не повинен ні за яких умов, а вже влаштовувати скандал, коли в сусідньому приміщенні повно гостей.

Так чи інакше, на той момент інцидент було вичерпано, і в час, що лишився, ми про нього майже не згадували. Додому повернулись десь о четвертій ранку, веселі та вдоволені святкуванням, а лягли не одразу. Посиділи ще з Ксюшею та Сашею, а там і лягати не було сенсу, доки не розбудили дітей і не відправили їх з батьками додому – і лише тоді заснули самі.

Перше січня як завжди був день трохи метушливий, зі збитим графіком. Остаточно прийшов до тями я тільки до обіду, хоча вставати приходилось і до того: Богдана ж не святкувала Новий рік, і годувати її треба було.

Все-таки, з дитиною іноді приходиш до висновку, що виспишся не в цьому житті. Але я, проте, геть не сердився: головне, щоб вона у мене була, моє маленьке чудо. Якби я тоді втратив і Богдану, і Дашу, напевне, і сам би скоріше всього скотився. Ніяка робота з того дна мене б не висмикнула. А задля доньки довелось повзти далі, а потім і піднятись, поступово зализуючи рани, нанесені втратою.

– Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішим, – пробурмотіла я собі під ніс, почувши дзвінок в двері, і неохоче піднявся з дивану.

Що ж, і безсонна ніч, яка мене не вб’є, також повинна з часом піти мені на користь. Наприклад, зможу зробити висновки стосовно того, який графік мені категорично не підходить.

…На порозі виявилась Вероніка, та сама шеф-кондитер, яку ввечері виставила з роботи Віта Ігорівна. В руках дівчина тримала речову сумку, з чого мені вдалось зробити безпомилковий висновок: з робочого місця її все-таки прогнали.

– Добрий день, – привітно посміхнулась мені Вероніка. – Сподіваюсь, я не надто рано?

– Якраз чудово, – промовив я. – Проходьте.

– Дякую. Можна я це кудись прилаштую? – вона кивнула на сумку.

– Так, звісно, – я вказав на комод, що стояв в коридорі. – Можна лишити тут або в команді на дивані.

– Тут буде чудово.

Вона прилаштувала речі і трохи несміливо застигла, переминаючись з ноги на ногу, явно не знаючи, як діяти.

Я допоміг дівчині зняти її куртку, запропонував капці. Вероніка явно знітилась, відчувала себе дуже незручно. Вчорашній її бойовий настрій не вивітрився, звісно, без сліду, та трохи спав: вона ж розуміла, що після конфлікту з управляючою так просто при роботі не лишиться.

Її знічення змогла згладити лише поява Тані. Дівчина якраз спустилась до вітальні – до того вона була з Богданою, вкладала її на обідній сон, – і розпливлась у посмішці, побачивши Вероніку.

– Привіт! – вигукнула вона. – Як добре, що ти прийшла!

– Насправді я не була впевнена в тому, що це зручно… – зам’ялась та. – Але у мене, здається, не лишилось вибору.

– Перестань. Володимир же покликав тебе сюди не для того, щоб ти потім не прийшла, правда? – Таня кинула на мене запитальний погляд.

– Звісно, – підтвердив я. – Я хочу поговорити, дізнатись, так би мовити, про конфлікт з двох сторін. І допомогти, коли вже склалась така ситуація.

– Дякую, – Вероніка знічено посміхнулась. – Але я не впевнена, що цей конфлікт реально залагодити. У нас з Вітою Ігорівною, гм, нема ідеологічної єдності.

Вона струснула головою, щоб змахнути руді прядки, що падали на обличчя, і сяйнула зеленими очима. Я відзначив, що дівчина чимось нагадувала мені Таню; та також знічувалась, коли ми тільки познайомились, і була готова взяти всю відповідальність на себе навіть за абсолютно несправедливе звинувачення. Але це точно не те, в чому треба брати з неї приклад!

– У мене з Вітою Ігорівною також не все гладко, – знизав плечима я. – І іноді мені здається, що критичні. Ходімо на кухню, питимемо чай, заодно і обговоримо всі деталі.

Вероніка сперечатись не стала. Я запропонував, щоб вона відмовилась би, якби не присутність Тані. Але та якимось чином вселяла кондитерці впевненість в собі.

Вони взагалі чудово доповнювали один одного. Таня, яка також завжди соромилась і не надто вміла постояти за себе, буквально тигрицею кинулась захищати незнайому дівчину, побачивши, що Віта Ігорівна несправедливо вчиняє зі своєю співробітницею.

На кухні ми розмістились досить швидко; Таня зробила три чашки чаю, поставила їх перед кожним з присутніх, в тому числі і перед собою, а потім засумнівалась:

– Не знаю, чи не заважитиму тобі…

– Моя наречена мені при розмові заважати не буде, – рішуче відрізав я, змушуючи дівчину відкинути будь-які сумніви геть. – Сідай, кохана. Вероніко, сподіваюсь, ви не проти присутності Тані?