Розділ одинадцятий

Досвід минулих років, озвучений Кірою, виявився дуже правдивим. Зимову казку справді замітало, причому дуже стрімко. Постійні гості цього курорту про такі його особливості, звісно, знали, і навіть бачили в цьому свою радість. Зідзвонившись з Вітою Ігорівною, управляючою, Володимир почув, що, виявляється, тим і була цінна зимова казка, що з неї майже неможливо вибратись в певний період часу. Неймовірна можливість для усіляких трудоголіків побути трохи відрубаними від світу!

Звісно, Лебедєв озвучив питання, чому йому не повідомили про такі прекрасні особливості, коли підписували контракт, на що почув, що, ясна річ, зимова казка настільки відома, що він повинен був знайти про це сам! А якщо не знав, то хто ж йому винен? Віта Ігорівна не згадувала цей факт, бо всерйоз вважала його очевидним!

Все це Володимир, вже заспокоївшись, переказав мені дещо пізніше, коли ми з ним лишились на кілька хвилин наодинці. А тоді відзначив, що, на жаль, доведеться перетерпіти хоча б кілька днів тут, доки не знайдеться можливість відправити її геть чи переселитись до сусіднього будиночку. А отже, треба ще й за можливості якісно зіграти роль наречених – бо Лариса спостережлива та з легкістю здатна вчепитись в кожну деталь.

Сказати чесно, останнє мене не засмутило. Не знаю, чому, та я раптом зраділа, що нам з Володимиром доведеться контактувати ще тісніше, відчувала, що це може позитивно сказатись на наших стосунках. Так, користуватись присутністю Лариси, щоб бути ближче до чоловіка, в якого я, здається, закохалась – не найпорядніший варіант, та…

Я не стала з собою боротись.

До обіду зате остаточно зрозуміла: з Ларисою ми не поладнаємо. Напруження в домі зростало, і Володимир, не втримавшись, заявив:

– Напевне, мені варто пообідати в місцевому кафе. У багатьох харчування включено в рахунок перебування тут, треба перевірити, як гарно готують.

– Підеш один? – поцікавилась я.

Мені б також хотілось кудись вийти, та я розуміла, що можу лише завадити Володимиру. Він же йде не розважатись, а в першу чергу перевіряти, як добре функціонує сервіс в придбаному курортному комплексі. Володимира і так чекало явне розчарування у вигляді засипаних снігом доріг, та він явно підозрював, що на цьому сюрпризи не закінчуються.

– Нащо один? – тут же стрепенулась Лариса.

Вона для чогось заплела своє волосся в косу, хоча зробила це явно невміло, видаючи свою незвичність до подібної звички, і зараз накручувала прядку, що вибилась з зачіски, на палець. Напевне, це повинно було виглядати як кокетство, і я ледь подавляла гостре, зле роздратування. Лариса викликала у мене яку завгодно реакцію, та тільки не позитивну.

– Нащо один? – ні на мить не лишаючи своє волосся в спокої, повторила Лара. – Самому перевіряти такі місця, як заклади громадського харчування, нецікаво, завжди можна впустити надважливі деталі. Ні, Володю, я піду з тобою. Подивимось разом, що там і як. Розумію, що ти не хочеш тягти з собою Богданку, їй явно краще побути вдома разом з Танею!

Якоїсь миті мені здалось, що Володимир зараз вдарить кулаком по дивану – нічого твердішого під рукою не було, – і звелить Ларисі негайно замовкнути, та він все-таки стримався. Замість цього накрив своєю долонею мою, і я здригнулась від цієї раптової близькості.

– Тут є й дитяче меню, в тому числі для найменших, – промовив чоловік. – Я віддав розпорядження, коли купував це місце. Так, сніг я не врахував, та про харчування для дітей потурбуватись здатен. Того, думаю, обід для Богдани пройде саме в кафе.

– Ми підемо втрьох? – оживилась Лариса.

– Ми – я, Таня та Богдана, – підемо втрьох, – як ні в чому не бувало, підтвердив Володимир.

– Але ж на вулиці намело стільки снігу, – спробувала підібрати інші аргументи Лариса. – Явно ж маленькій дитині буде важко йти…

– Ну, у мене ж обидві руки на місці, – знизав плечима Лебедєв. – Я легко можу взяти Богдану на руки. А гуляти вона любить, в тому числі при зимовій погоді.

Він, наче намагаючись повернути мені впевненість в собі, обережно погладжував мене по кісточкам пальців. Я насолоджувалась цими м’якими доторками сповна, намагаючись подавити в собі бажання демонстративно потягнутись до Володимира за поцілунком. Дивовижно, та присутність Лариси, що так дратувала нас обох, здається, зближувала тільки сильніше.

Чи це така гра?

– До слова, снігу дійсно насипало дуже мало, – не втрималась я. – Напевне, вагітній жінці важко пересуватись за такої погоди. Так що тобі, Ларисо, було б краще лишитись вдома. Однозначно безпечніше для дитини.

Посмішка, яку Лара радісно демонструвала нам цілий день, зараз стала геть кривою. Та жінка також вміла тримати себе в руках та в своїх маніпуляціях не сумнівалась, тому з неймовірною теплотою промовила:

– Ну що ти, Танечко! Я чудово себе почуваю, а лікар навпаки прописав мені піші прогулянки. Крім того, там вже попрацювала снігоочисна техніка, того я піду з вами! Вчотирьох ми обов’язково чудово пообідаємо! Мені так хочеться ближче познайомитись з твою нареченою, Володимире, адже я майже нічого про неї не знаю! Так скоро всі подумають, що ви просто прикидаєтесь, смішно, чи не так?

– Так, дуже смішно, – озвався Володимир. – Ну, якщо ти вже так хочеш – ми, звісно, можемо сходити на обід і всі разом.