-1-

Жанна повільно йшла вулицею, розглядаючи вітрини, що сяяли новорічними гірляндами та вабили блиском різдвяних прикрас. До Нового року залишалося трохи більше тижня, тільки настрою новорічного у неї не було. Не радували ні яскраві гірлянди, ні різдвяні пісні, що лунали на кожному кроці, ні пухнастий сніг, що м'яко вкривав землю і виблискував крихітними зірочками у світлі ліхтарів. Жанні хотілося лише одного – побути на самоті та нарешті виспатися, вимкнувши будильник на телефоні, та й сам телефон теж вимкнути. Але цього року медична еліта вирішила влаштувати Новорічний бал для лікарів, і Жанна теж отримала запрошення. І хоча це називалося запрошенням, та фактично це був наказ з'явитися і потішити вище керівництво своєю радісною фізіономією, і начхати, якщо ця радість буде награною. А ще танцювати вальс перед купою камер та гостей.

При самій лише думці про вальс Жанну пересмикнуло. Вона не любила танцювати. Особливо всі ці вальси, фокстроти та інші бальні викрутаси. Та й часу вчитися в неї не було. Але ніхто не питав її, хоче вона чи ні. Її просто поставили перед фактом. Якоїсь миті Жанна замислилася: може, купити костюм відьми, та використати пару фраз латиною з ще університетських конспектів в якості заклинань? Під її темне кучеряве волосся та майже чорні очі якраз підійде. А там, диви, і відчепляться зі своїми вальсами…

Раптом Жанну огорнув свіжий хвойний аромат. Вона озирнулась. Сама того не помітивши, вона дійшла до ялинкового базару. Її оточували пухнасті сосни, виставивши на всі боки свої голки. Жанна зупинилася в нерішучості. Може, все ж варто купити додому зеленого пахучого монстра? Десь удома навіть була коробка з ялинковими іграшками... Подумавши, Жанна сказала собі: «Я куплю тільки ялинку. Не хочу сосну». У дитинстві у них вдома завжди була пухнаста жива ялинка з таким гострим морозним святковим ароматом. Та й взагалі… Новорічна ялинка звучить краще, ніж новорічна сосна.

Жанна повільно пішла вздовж рядів. Сосни, сосни, ще сосни... Раптом у куточку між соснами вона помітила невисоку пухнасту ялинку. Жанна кинулася до неї і зненацька з кимось зіткнулася, ледь не впавши.

– Вибачте, я не хотів… – хтось підхопив її під лікоть. Жанна підняла голову і побачила, що її тримає симпатичний темноволосий чоловік з привітною усмішкою і дуже добрими очима.

– Нічого страшного, – машинально відповіла вона. - Я надто захопилася цією ялинкою і не помітила вас.

- Цією? - чоловік озирнувся. - Взагалі-то, я теж нею захопився.

- Ось як? – Жанна підняла брову. Здається, у неї з'явився конкурент. – Але я її перша помітила.

— А я перший підійшов би, якби ви не кинулися мені під ноги, — заперечив він.

- Тобто я ще й винна? – обурилася Жанна.

- Я не сказав, що ви винні, - чоловік посміхнувся. – Просто зірки так зійшлися.

– На зірки мені начхати, – похмуро повідомила Жанна. - Мені ялинка потрібна. Саме ця.

– Чому саме ця? – чоловік уважно оглянув ялинку. - Звичайна ялинка.

- Ну, якщо для вас вона звичайна, може, просто підете і знайдете іншу? А мені лишіть цю, – Жанна склала руки на грудях, дивлячись на чоловіка. Він засміявся і махнув продавцеві:

– Я купую цю ялинку.

Жанна обурено зойкнула. А цей нахаба вже тицьнув продавцю кілька купюр і потягнувся за ялинкою.

– Ви… Ви… – від обурення у Жанни навіть слів не було. Вона лише дивилася, як її ялинку обв'язують мотузкою і відчувала, що її новорічний настрій, що нібито з'явився на якусь мить, розлітається на дрібні уламки і розсипається серед опалих хвоїнок, якими був усипаний сніг на ялинковому базарі.

– Я, – чоловік знову посміхнувся і протягнув уже «спеленату» спритним продавцем ялинку Жанні. - Це вам.

Жанна повільно підняла руку. Її пальці торкнулися свіжої хвої, перетягнутої мотузкою.

– Мені? – недовірливо спитала вона.

– Вам. Не міг я залишити вас без ялинки. А я, так і бути, обійдуся сосною. А може, завтра пошукаю ялинку, – чоловік знову посміхнувся. Жанна ще не бачила, щоб люди так часто усміхалися. Але у цього нахаби була така симпатична усмішка, що їй це сподобалося.

- Я сподіваюся, ви її все ж таки знайдете, - Жанна дозволила собі злегка усміхнутися у відповідь. Ялинка лоскотала замерзлі руки, і раптом Жанна зрозуміла, що її ще треба додому дотягнути. Ялинка виявилася не такою вже й маленькою, а ще дуже норовливою.

– Ви на машині? Чи, може, вас підвезти? – раптом спитав її цей усміхнений незнайомець.

- Дякую, але я краще викличу таксі, - відмовилася Жанна.

- Розумію. Але я не маніяк, чесно, - нова усмішка, і Жанна ледь утрималася від сміху. У цьому незнайомці було щось таке, від чого їй здавалося, що вона вже давно його знає.

– Розумію, – повторила вона за ним. - Але з незнайомими чоловіками я в машину не сідаю.

- Давайте познайомимось. Сашко, - він зняв рукавичку і протягнув їй руку.

- Жанна, - вона вклала свою долоню в його руку, таку теплу.

- У вас руки зовсім замерзли, а таксі ще чекати доведеться, - він, цокнувши язиком, похитав головою. - Давайте я вас підвезу. Хочете, нехай місцеві продавці запишуть номер моєї машини і сфотографують мене. Або самі сфотографуйте та надішліть знайомим. Якщо вам так буде спокійніше.