Наступною зупинкою наших чарівниць стала Франція. Пер Ноель, бабусин старий друг, і за сумісництвом добрий чарівник та хазяїн Нового року, дуже зрадів своїм гостям. У той день до нього прийшло багато дітей, які гарно поводили себе впродовж усього року і сьогодні чекали на подарунки, солодощі та забави.
Натуся не могла б себе назвати дуже слухняною, але пропускати веселощі їй зовсім не хотілося. Тому коли Ноель запитав, як вона себе поводила, дівчинка широко усміхнулася і мовила «Просто прекрасно!» На мить їй здалося, що в очах чарівника загорілося два червоних вогники, але він швидко відвів очі й перейшов до наступної дитини.
Після вручення подарунків за слухняність, на стіл подали солодкий пиріг, нарізаний шматочками. Діти взяли по шматочку і почали щось у ньому шукати. А Натуся, яка вже встигла зголодніти, просто відкусила шматочок і ледь не зламала зуб об щось тверде. У її пирозі був біб. По святковій залі пронеслася хвиля розчарування. Дівчинка здивовано поглянула на присутніх. Виявилося, що пиріг – не простий. У ньому за традицією запікають бобове зерня. У кого воно виявиться – той на новорічний вечір стає «бобовим королем» й усі повинні будуть виконувати його забаганки.
Новоспечена «бобова королева» вмить повеселішала. Навіть зуб перестав боліти. Вдоволено потерши руки, вона вилізла на стілець, одягла імпровізовану корону з фольги, зроблену дітьми саме для цієї забавки, і почала командувати. Спочатку наказала одному хлопчику залізти під стіл та кукурікати. Потім іншому – ходити на руках. Сестричкам-близнючкам – вимазати одна одну варенням на кшталт індіанців. А потім взагалі поділила усіх дітей на дві команди та змусила кидатися одне в одного їжею зі столу. Терпець у Пера Ноеля увірвався дуже швидко. Він ненадовго вийшов із зали, а потім повернувся, загадково усміхаючись. Підморгнув бабусі, яка скрутно хитала головою, дивлячись на результати «правління» своєї онучки.
У двері хтось голосно постукав.
– Бобова королево! – звернувся чарівник до Натусі. – Це, мабуть, до Вас прийшли! Не відчините?
– Звісно! Хоча це й не королівська робота! – гордовито відповіла дівчинка, попрямувавши до вхідних дверей.
Та щойно вона їх відчинила, вираз її обличчя кардинально змінився. На порозі стояв рогатий дід і з докором дивився на «королеву».
– Ну і хто тут бешкетує? – не привітавшись, суворо поглянув на дівчинку.
– А Ви хто? – тихенько запитала Натуся.
– Мене звуть Пер Фуетар. Я відшукую неслухняних дітей і дарую їм подарунки.
– Гарні подарунки? – оживилася дівчинка.
– Дуже гарні, – лукаво мовив дід. – Але лише на заміну тим, які ти вже отримала.
– То я зараз їх принесу! – крикнула «бобова королева» і вибігла до зали. Через декілька секунд повернулася зі своїми подарунками.
Пер Фуетар відкрив свій мішок, куди Натуся поклала різноколірні пакунки, і витяг звідти одну велику коробку, загорнуту в чорний папір.
– Якесь упакування не дуже святкове, – з недовірою мовила дівчинка.
– Ти на це уваги не звертай! Головне те, що всередині! – запевнив її дід.
– Добре! Дякую! Бувайте! – сказала вона і, не дочекавшись відповіді, зачинила двері.
З великим пакунком у руках «бобова королева» прибігла до зали та голосно вигукнула:
– Ось що я маю за те, що була неслухняною! Дивіться і заздріть!
Вона відкрила коробку, а звідти посипалася купа вуглинок. Усі діти почали сміятися з такого «подарунка». Натуся зрозуміла, що неслух ніколи не винагороджується. Вона попросила пробачення у Ноеля, бабусі та дітей за свою поведінку і решту вечора провела у мирі та злагоді з усіма.