Розділ 8

Макс

— В тебе є хлопець, чоловік, постійний коханець? — запитую, щоб промацати наперед ґрунт, бо планую просити Наті знову підіграти мені. 

Мої рідні мають побачити нас разом, ще хоча б декілька разів, особливо дід. Але якщо Наті у стосунках, то це буде проблемно організувати. І знову я запитую себе якого біса я представив її як свою дівчину? Не міг ще трохи почекати до Нового року, коли Міла прилетить зі своїх паризьких зйомок. От тепер і розгрібаю, бо Наті явно не та дівчина, що кинеться мені на шию і буде радіти моїй пропозиції.

— Постійного, не має, — відповідає Наті. — Якби був, то я б не підіграла тобі за жодних умов. Для мене таке не допустимо, якщо ти в стосунках.
— Ти натякаєш на те, що я поганий хлопець?
— Я не натякаю, а констатую факт — ти поганий хлопець і зробив велику дурість, — повчає мені Наті, ніби вихователька малюка, який нашкодив. — Якби я була твоєю справжньою дівчиною, то не пробачила б таке.
— Тепер зрозуміло чому ти без хлопця. Хто тебе таку принципову витримає, — то мав бути жарт,  але вийшло трохи грубувато.

Наті розгнівано зиркає на мене й пробує забрати свої ніжки з моїх колін, але я вхопився за них і не даю їй цього зробити, бо знаю, що вона втече.

— Відпусти, масаж закінчився і розмова також! — лютує дівчина, але я блокую її спроби встати.  
— Наті, я не хотів тебе образити, тож не бери в голову, — намагаюся перепросити.
— Ти придурок Максе і цього вже не виправити. — злиться Наті і робить ще одну спробу встати, але я міцно її тримаю, тож її план провалюється.
— Для тебе є тільки чорне і біле. А життя — це змішані фарби, тож звикай, що не всі будуть вкладатися в шабон твоїх принципів. 
— Ти нічого не знаєш про мене, щоб таке мені казати! — продовжує гніватися на мене дівчина. 
— Наті, а що ти знаєш про мене? — відповідаю її тим же, бо вже втомився за сьогодні від її звинувачень. Помічаю її розгубленість і продовжую. — Так само нічого, але вже зробила свої висновки. Впевнена, що всі вони правильні?
— Ти збрехав своїм рідним і своїй дівчині. Цей вчинок говорить сам за себе, — підловлює мене Наті.  Дивиться на мене розчаровано. Я не знаю, чого вона від мене чекає, але продовжую розмову, бо не хочу, щоб вона думала про мене погано. Чомусь саме їй хочеться відкритися, хочеться щоб зрозуміла і глянула на мене по-іншому.

— Тебе колись зраджували найближчі люди? — запитую в Наті. — Ті, котрим довіряєш, як собі, котрих кохаєш і хочеш подарувати їм цілий світ.
— Максе, до чого тут це?
— Відповідай Наті, — наполягаю.

Бачу з виразу обличчя, що дівчина здивавана таким поворотом нашої розмови, а ще трішки розгублена, ніби ця тема їй також близька.

— Так, зраджували, — тихо відповідає Наті і опускає голову. Виявляється в нас є таки дещо спільне. 
— Тоді ти маєш розуміти, що зрада нас змінює. І кожен з нас по-своєму вчиться жити заново, обираючи для себе свою зону комфорту, — продовжую розмову.
— То тебе зрадила твоя дівчина, тому ти сьогодні без неї? — питає Наті, трохи зменшивши градус ворожості.
— Ні, Міла мене не зраджувала. — чесно відповідаю. — В неї тривають новорічні зйомки в Парижі. Згідно контракту вона не могла відмовитися від них, а значить і не могла приїхати зі мною. 
— Тоді хто кого зрадив?  — хмуриться дівчина, намагаючись зрозуміти кого я маю на увазі і я продовжую відкриватися їй.
— Я застав свого брата разом зі своєю нареченою за декілька днів до Нового року, — зізнаюся Наті і встаю, щоб налити собі випити. — Ти ж розумниця, тому здогадаєшся хто є хто.

Дівчина якусь хвилину мовчить, а потім встає і підходить до мене ближче.

— Налий мені також, — просить Наті. — Не переживай я не буду тобі співчувати, бо сама пережила щось подібне, тому знаю, що співчуття це не те, що потрібно в таких випадках. 

Наті встає навшпиньки та обережно обіймає мене. Стоїть зі мною так десь хвилинку, а потім вивільняється з моїх обіймів. Я хочу значно більше ніж ці обійми, але відпускаю її, щоб не відштовхнути від себе і не зруйнувати той крихкий зв'язок, який між нами з'явився. 

Дівчина знову вмощується на диван і повільно смакує вино. Вона мовчить декілька хвилин, ніби переварює отриману інформацію. За цей час я маю можливість ще раз роздивитися її. Ідеальне темне каре, глибокі шоколадні очі, пухкі вишневі губи, гострий акуратний носик й витончені лінії обличчя. Наті — красуня. Вона намагається бути холодною та дещо агресивною ззовні, але це лише захисний бар’єр, який допомагає її сховати себе справжню. Я добре знаю, про що говорю, бо сам так роблю.

— А тебе хто зрадив? — порушую мовчанку.
— Хлопець. Це також сталося на передодні Нового року. Тому в дечому ми таки схожі з тобою, — сумно усміхається дівчина.
— Ми обидвоє новорічні нещасливці, — підсумовую.
— А давай за це й вип’ємо, — несподівано пропонує Наті і протягує мені пустий келих, щоб я його поповнив.

Я наливаю її, а потім вона просить ще і ще. Ми говоримо, жартуємо, дивимося одне на одного. Наті присувається ближче до мене і проводить рукою по моїй щоці. Цей невинний жест запускає мені спусковий механізм. Я не стримую себе, притягую Наті собі на коліна і цілую. Відчайдушно і глибоко. Дівчина відповідає так само шалено.