Розділ 7

— Ми тільки недавно почали зустрічатися, тому Наті ще не звикла до нового статусу. Правда ж кицю! — Макс продовжує гратися в мого хлопця. І це страшенно злить. 

— Нам треба поговорити, —  не витримую, беру за руку Макса і веду на вулицю.

— Я весь твій кицю, — слухняно йде за мною. 

Виходимо в морозну ніч. Я здається забула про погоду, коли тягла Макса на вулицю. Лютий холод відчуваю надто гостро, а з’ясування стосунків видається вже не таким важливим. Макс відчуває різку зміну мого бойового настрою, знімає піджак і накидає його мені на плечі, бере за руку і кудись веде. 

— Куди ти мене ведеш? —  обурююся я.

— Ти ж хотіла поговорити чи може боїшся мене? — грайливо запитує Макс, бачу його веселить ця ситуація. 

— Я не боюся тебе, але й бажання гуляти разом морозяним вечором в мене не має, — пробую вирвати руку з його хватки, але безрезультатно.

— Заспокойся, ми йдемо до гостьового будиночка. Він сховався за ось тими кущами з гірляндами. — показує мені Макс в праву сторону від нас. Я придивляюся і справді бачу там будиночок. — Поговоримо в теплі, а то твоя ідея заморозити нас надворі не дуже вдала. 

— Якби ти не почав свою гру, то було б нормально все. І ми б зараз займалися кожен своїми справами і грілися в будинку як всі нормальні люди, — обурююся.

Макс не слухає мене, відпускає мою руку та підходить ближче до будиночка. Намацує ключик під килимком і відмикає двері. Ми заходимо в середину. Макс вмикає світло, тому я встигаю роздивитися його інтер'єр. Всередині затишно — у вітальні справжній камін, м’який килим, диван і багато подушок різної форми. Все витримане в кавово-пастельних тонах, крім подушок, більшість з яких з чудернацькими принтами, декором, бісером та вишивкою. Помітно, що усі в різному стилі, з різних тканин, ніби то якась колекція чи щось подібне. Ще тут є невелика ялинка, але декору набагато менше ніж у великому будинку. Так, навіть затишніше.

Поки я оглядала вітальню Макс встиг витягнути звідкись дві пари домашніх капців у формі овечок — одну взув сам, іншу підсунув мені. 

— Мило, але капцями ти мене не підкупиш Максе, — мій голос звучить рівно, але насправді цей жест мене розчулив. 

— В мене є ще плед, — знущається негідник. — А капці краще взуй, бо ноги замерзнуть. Тут холодно, хоча й не так як на дворі.

Я взуваю капці, бо це справді зручніше і тепліше ніж мої туфлі. Сідаю з краєчку дивана і дивлюся на Макса. Хочу, щоб він також сів, бо звикла говорити з людьми на рівних, а не тоді коли хтось за спиною. У Макса звісно свої плани. 

— Слухай, а давай розпалимо камін! — пропонує Макс. — Я зараз дров принесу, — не встигаю нічого сказити як той вибігає знову надвір. 

За десять хвилин повертається з дровами. До його чорного костюму з метеликом зовсім не пасують дрова в руках. Але той факт, що він не боявся забруднитися і з легкістю поміняв аристократичне товариство на мою компанію в цьому скромному гостьовому будиночку, будив в мені теплі почуття до нього. Хоча краще я б злилася, бо з такими як він, краще не зв’язуватися.

Макс розпалив камін і вмостився коло мене на дивані. Я очікувала, що він сяде трохи далі від мене, тому смикнулася, коли його нога зачепила мою. Він помітив мій жест і почав насміхатись.

— Наті бентежать мої дотики! — робить висновок Макс. 

— Не бентежать, це я від несподіванки.

— Але ж тобі сподобалося, так? – зухвало усміхається.

— Дотики як дотики, нічого особливого, — кажу неправду, бо його близкість та торкання справді хвилюють мене. І так, мені подобається. 

— Ну гаразд, нехай буде по-твоєму. То про що ти хочеш поговорити? — легко переключається Макс на іншу тему. 

— Що за гру ти ведеш і чому назвав мене своєю дівчиною? — запитую прямо. — Попереджаю, якщо це такий розіграш, то дуже невдалий. Я не люблю подібних розваг і в мене погане почуття гумору. 

— Чому відразу розіграш? — дивується моїм словам. — Може ти мені дуже сподобалася, тому я й назвав тебе своєю дівчиною, щоб відразу приручити тебе. Хіба таке не може бути? А як же новорічна магія і все таке, — відповідає Макс. На його обличчі з’являється усмішка, а рука зухвало опускається на моє коліно.

Я злюся, бо він не сприймає серйозно моє питання. Мене дратує той факт, що в нього є дівчина, а він намагається спокусити мене. Я це прекрасно бачу і відчуваю.

— Максе, я не люблю трьох речей в людях: коли мені брешуть, коли мене використовують і коли мені зраджують. Ти вже зробив перші дві, тому нашу розмову можна закінчувати, бо з тобою і так все ясно, — я встаю з дивану, щоб піти. 

Макс ловить мене за зап’ястя.

—  Відпусти, — дивлюся на нього з розчаруванням.

—  Чому ти злишся? — запитує Макс, — Хіба я тебе образив?

—  Ти мене не образив, — кажу, щоб він відчепився, — а тепер відпусти. 

—  Я сказав, що ти моя дівчина бо мій дід хотів мене сьогодні бачити з дівчиною. — пояснює Макс і одразу хвалить мене. — Ти чудово підіграла. Вийшло навіть краще, ніж я міг собі уявити. Щиро дякую за це.

—  Я не люблю обманювати людей, а через тебе сьогодні зрадила власні принципи. Тому не бачу причини, щоб мені дякувати. — відповідаю Максу і дивлюся на своє зап’ястя в його руці. — Мені можна йти чи як?

—  Посидь зі мною тут? — раптово пропонує Макс. Здоровий глузд підказує, що це погана ідея, але я блокую ці дзвіночки і вкотре за вечір піддаюся емоціям. 

—  Гаразд, я залишуся, якщо ти відповідатимеш чесно на все, що я тебе запитаю, — пропоную Максу.

—  Любиш ставити умови? 

—  Ти використав мене Максе, тому я маю право отримати щось взамін. 

—  Я можу запропонувати взамін дахозносний секс. Цей варіант буде приємний нам обом, — спокусливо усміхається Макс. 

—  Твоїй справжній дівчині не дуже б сподобалася ця ідея і мені також не подобається, — відхиляю пропозицію Макса, бо я знаю собі ціну і не хочу бути чиєюсь заміною, — То ти приймаєш мої умови?