Розділ 6

Ми з Оленкою виходимо на закриту терасу і я швидко переповідаю її свою сьогоднішню пригоду. Подруга слухає з відкритим ротом, а коли я нарешті закінчую й вирішую розпитати більше про Макса, Оленка не схвально киває головою.

— Наті, він тобі не підходить! — категорично заявляє подруга.

— Ого, а чому одразу так різко? — дивуюся Оленчині реакції, — Хіба не ти ще декілька годин тому хотіла мене з кимось познайомити? А коли кавалер сам знайшовся, то вже й не підходить мені. Спробуй тебе зрозумій.  

Про кавалера я сильно перебільшила, але всеодно цікаво, чому Оленка настільки проти Максової кандидатури. 

— Я маю на увазі, що Макс … Він ... У нього ... — підбирає вдалі слова подруга. Вона так робить завжди, коли знає щось більше але не хоче мене засмучувати чи розчаровувати почутим. 

— Ну, кажи вже, — підганяю Оленку. — Не думаю, що є щось таке, чим мене можна здивувати. Тим паче, що Макс мене не цікавить в плані стосунків, хоча я й не заперечую, що він красунчик і вміє справити враження на жінку.

— У Макса в штатах є дівчина, — ділиться зі мною подруга. Почути мене трохи шокує, бо все ж хотілося б вірити, що він не настільки підлий і безпринципний, — Міла її звати. Вона здається актриса чи модель. —  продовжує Оленка. — Я не в курсі усіх подробиць, але Сергій казав, що Макс сьогодні мав приїхатиз нею разом. Що там між ними сталося я не знаю. 

— Тоді чому він представив мене як свою дівчину? — дивуюся.

—  В мене не має ідей, — відповідає подруга, — Але мені ця вся історія не надто подобається.

— Думаєш я в захваті? — обурююсь. А ще мене справді трохи зачепив той факт, що в Макса є дівчина. Хоча з іншої сторони чого я очікувала від такого як він? Типовий ловелас, що думає лише про власні інтереси. Не розумію лише для чого мене вплутав у свої не зрозумілі ігри. 

— Наті, ти образилась, я відчуваю, — дивиться на мене Оленка. Знаю, що хоче переконати мене в тому, що він поганець. Але я й сама це прекрасно знаю, та хороших дівчат іноді тягне до таких як Макс, тож напевне я не виняток. 

— Я не образилась, просто не очікувала, що зі мною трапиться щось подібне. Ти ж знаєш, я не люблю всілякі інтриги і тому подібне. 

— Знаю, тому й кажу тобі триматися подалі від Макса. Він завжди сам по собі. Неконтрольований, імпульсивний, впертий, — продовжує подруга віднаджувати мене від Макса, наче він справді якесь прокляття. — А ще Наті, він щоразу приходить з новою дівчиною на родинні вечірки Діденків, тож це точно не той чоловік, кого б я хотіла бачити поруч з тобою. Зрозумій мене правильно.

— Я не здивована! По ньому одразу видно, що він бабій. Нічого незвичайного чи нового ти мені не відкрила в його особистості.

— Але ж Макс тобі сподобався? — уважно дивиться на мене Оленка, чекає зізнання, — Зовсім трішки … Тому я й кажу, щоб ти була обережною.

— Не сподобався, — заперечую, хоча в мене виходить не дуже правдоподібно, бо Оленка усміхається мені у відповідь — Окей, я відчуваю до нього фізичний потяг. Певне, в мене давно не було сексу, а Макс для цього дуже навіть годиться. Навіть, попри те, що придурок. Задоволена?

— Ага, і ти якраз через фізичний потяг підіграла йому перед дідом та братом, — Оленка права, але я не планую продовжувати нашу розмову, бо сама ще не усвідомила, чому допомогла Максу і поставила на місце його брата. 

Я випроваджую подругу до чоловіка і гостей, бо це її вечір. Вона надто довго готувалася, тож нехай насолоджується плодами своїх старань. Сама беру собі келих шампанського і повертаюся на терасу. Ще декілька хвилин побуду в тиші.

—  Наталю, а я тебе шукав сьогодні, — Андрій з’являється несподівано і звертається до мене як завжди офіційно але м'яко.

—  Знайшов, — усміхаюся йому.

—  Я взяв тобі шампанське! — показує мені келих в руках. — Але в тебе і так вже є, тож …

—  Можеш сам випити, — легенько усміхаюся йому. 

—  Дякую, але я не п'ю. За кермом сьогодні.

— Відповідальний значить, — хвалю Андрія. 

Він усміхається. 

—  Наталю, давай якось повечеряємо разом? — пропонує Андрій.

—  Я не знаю, що тобі відповісти, — чесно зізнаюся.

—  Погоджуйся, це ні до чого тебе не зобов'язує. — переконує мене чоловік. — Тим більше, що тобі може сподобатися зі мною.

—  Андрію, ти ж пам'ятаєш, що нам ще разом працювати? А я не змішую роботу і особисте, щоб потім не виникало зайвих проблем, — пояснюю свою позицію.

—  Розумію, але можу запевнити тебе, що ми лише добре проведем час. Хто знає, може наступного разу ти сама будеш вмовляти мене піти з тобою на побачення.

—  Ооо, то це вже побачення і буде наступний раз? — усміхаюся. Мені легко та приємно спілкуватися з Андрієм, а ще він викликає в мене довіру, що вкрай важливо. 

—  Називай це як хочеш, але погоджуйся.

Прийняти запрошення Андрія не встигаю, бо в нашу розмову нахабно втручаються.

—  Кохана, а я тебе зачекався вже! — зухвало привертає до себе нашу увагу Макс і підходить ближче до нас. — З ким це ти від мене заховалася? Познайомиш? — переводить погляд на Андрія. 

Злість в мені закипає як чайник. Я пропалюю гнівним поглядом Макса, бо це вже явний перебір. Але скандалити з Максом при Андрієві мені не хочеться, бо хто зна що ще може утнути цей зухвалець. 

—  Це Андрій, мій друг, — витискую з себе. Я розумію, що могла представити його як колегу по роботі чи знайомого, але мені захотілося назвати його саме другом. Бо це той статус, який дозволяє бути ближчими, а мені чомусь захотілося, щоб Макс побачив, що я сама. 

—  А я Макс, хлопець Наті, — паршивець представляється сам і протягує руку для знайомства. 

—  Не знав, що в Наталі є хлопець, — розчаровано дивиться на мене Андрій і я його розумію, бо ще декілька хвилин тому ми ж ніби то про побачення говорили. І що тепер він про мене подумає? І все через цього нахабу. Звідки він взявся на мою голову.