Мені завжди було цікаво, яким буде світ, якщо наша планета Земля вирішить позбутися своїх найбільших шкідників – людей. Але я й не уявляла, що застану судний день. День, коли вона очистить своє нутро.
Першим її кроком був землетрус, і не просто в якійсь одній частині світу, або в місті певної країни, а по всій земній кулі.
Другим кроком – цунамі, котрі накрили всі прибережні міста. В один момент всі моря та океани, начебто домовившись між собою, забрали життя тисячі людей.
Третім кроком – торнадо, після яких у кожному куточку світу пропала мережа.
Четвертим – виверження вулканів, навіть тих, які були неактивними багато років.
П’ятим – зсув тектонічних плит, після яких людство б передрукувало карти.
І шостим – найжорстокішим – поява жахливих монстрів.
А найстрашніше те, що ці стихійні лиха відбулися в один і той же час по всій планеті.
Я не знаю, чому залишилася живою. Напевно, сама Земля вирішила залишити деяких із нас, як свідків, або як частину її останнього експерименту. Але я бачила все. Я чула, як кричали люди, як розверзалася земля, поглинаючи цілі міста. Я бачила, як із тіні з’являлися створіння, які не могли бути просто породженням уяви.