Розділ другий. Відео

 Я неохоче зайшов у кабінет. Коліна тремтіли, але ослухатися наказу я не міг.

 Усередині кабінету було яскраве біле світло, п'ять стільців посеред кімнати, великий проєктор і маленький столик, на якому стояв ноутбук.

— Ну от... Зараз і дізнаюся, про що мені розповідали Дейв із хлопцями... — подумав я й сів на стілець. Через кілька секунд проєктор загудів, розвіюючи гнітючу тишу.

 До кімнати зайшов охоронець. Гучні кроки його черевиків ехом відбивалися по кімнаті й різали вуха, а слідом за ним увійшли ще двоє чоловіків.

— Зараз ми ввімкнемо вам документальний фільм «Новий закон — система, яка зробить нашу країну кращою», — промовив чоловік холодним голосом, а потім кивнув своїм колегам, і вони підійшли до нас.

 Охоронці стали перед нами на одне коліно, дістали зі своїх кишень стяжки й прикріпили наші руки та ноги до стільців, поки ми були збиті з пантелику від оголошення.

— Фільм? Серйозно? І цього боялися Дейв, Джош і Сейв? — подумав я спершу, а потім зрозумів, що нас прикували до стільців.

— Що ви робите? — крикнув я чоловікові.

— Прив'язуємо вас до стільців, щоб ви не втекли, — сухо відповів він. — А тепер сиди тихо, бо зараз ще й рот скотчем заклею.

 Я важко ковтнув, а серце шалено закалатало.

 Коли охоронець закінчив зі мною, то подався до іншого хлопця, став на одне коліно перед ним, а потім пролунав гучний звук удару, від якого я здригнувся. Він луною рознісся по всій кімнаті.

— Бу-ум...

 Хлопець підвівся зі свого стільця й спробував утекти, але його зупинили інші охоронці, які заламали йому руки та відвели назад до місця.

— Сиди й не рухайся, — голосно наказав охоронець. — Ще раз таке повториться — і ти взагалі їсти не будеш, — попередив він. — Це всіх стосується!

 Після цього хлопця прикували до стільця й заклеїли йому рот скотчем.

 Минуло кілька довгих хвилин, і охоронець сказав, що зараз почнеться показ фільму, який триватиме півтори години.

                                         ***

 Чоловік узяв пульт і ввімкнув проєктор, а потім підійшов до столу, на якому стояв ноутбук, щось там натиснув, і на всю кімнату пролунав різкий звук. Світло раптово згасло, і лише проєктор освітлював приміщення.

— Сьогодні ви дізнаєтеся, чому «Новий закон» — це найкраще, що придумала наша влада, і чим ця система допоможе народу, — голосно пролунало з динаміка.

— Отже, «Новий закон» — це не просто якийсь незначний закон, який можна порушити й отримати незначний штраф. Це закон, який змінює людство на краще, і чим швидше ви це зрозумієте, тим швидше наша Велика Країна стане кращою, — дратівливим голосом говорила людина з відео.

— Боже... За що я це заслужив? — подумав я. — Коли це все нарешті закінчиться?

— Ця система не просто змінює народ, а робить його кращим, а саме: розвиває фізичні й розумові здібності, бореться з вашими лінощами, оберігає шану й субординацію, захищає від поганого майбутнього.

— Захищає? Оберігає? Хах... Цікаво, як саме вона це робить, — подумав я.

— Просимо вас як народ зрозуміти й прийняти нашу систему, владу й рішення, яке призвело до цього, та сподіваємося на вашу підтримку, сприйняття і повагу. Уже зовсім скоро ви зрозумієте це й будете лише за те, щоб ми продовжили її.

— Е-е ні... Що завгодно, але такого точно не буде. Я готовий піднімати повстання хоч щодня, але цей закон я ніколи не схвалю, — подумки відповів я й подивився на Оїла, який із захопленням дивився цей фільм. На його обличчі сяяла усмішка, що показувала: він вірить кожному їхньому слову.

— Ми готові боротися проти революціонерів та порушників, але також сподіваємося, що більш усвідомлених людей буде значно більше, ніж непросвітлених. Тому ми просимо ту частину людей, які вже зрозуміли, що ця система хороша, допомогти нам переконати іншу частину народу — непросвітлених, що система бажає лише добра й хоче покращити світ.

— Мг... Покращити світ... Тоді зробіть його справедливішим і перестаньте ламати людей! — кричав я подумки.

— Наш світ залежить від вас, а наше спільне майбутнє покоління — від вашого вибору.

 На екрані з'явилося гарне барвисте поле, по якому бігали щасливі дітлахи років семи.

— Усе може стати реальністю за умови, що кожна людина долучиться й зрозуміє це.

— Щось дуже часто оповідач повторює: «якщо ви зрозумієте». Та ще й маніпулює нами, нашим майбутнім і дітьми... От падлюки, — подумав я й саркастично всміхнувся.

— Я, ви, наші діти та майбутні покоління — усі ми залежимо від вашого вибору в цей скрутний час і від вашого усвідомлення того, наскільки цей світ був прогнилим до того моменту, як ми не взяли свою долю й майбутнє у власні руки. Будьте розумними, поблажливими, кращими версіями себе. Ми даємо вам, нашим шановним громадянам, шанс на це й сподіваємося, а також просимо вас використати його.

— Ти диви на них. Як уміло вони прикриваються майбутнім і наступними поколіннями... — я почав сердитися.

 Мені здавалося, що ще кілька хвилин цього пропагандистського відео — і мої нерви точно не витримають.

— Ви думаєте, що нам хочеться вас карати чи розлучати з близькими? — відео стало голоснішим. — Але це не так. Нам щиро хочеться, щоб ви були зараз у своїх домівках, але наразі ви порушили закон. І щоб такого більше не траплялося, ми забрали вас сюди, аби ви краще зрозуміли сенс цього закону, — голос на відео став поблажливішим.

— Хах... Не хочуть вони нас розлучати... А хто тоді придумав ці змагання проти своїх друзів і родини? — пробурмотів я собі під ніс.

— Уже зовсім скоро, а саме на виході з цього будинку, ви зрозумієте нас і будете раді, що ми допомогли вам дійти такого висновку й прийняти закон.

— Вірю... — подумав я. — А ще сподіваюся, що ця в'язниця згорить, і від неї залишаться тільки попіл та спогади в пам'яті всіх, хто тут побував, а цей закон безслідно зникне.

 А потім екран зблиснув, і на чорному фоні поступово почали з'являтися великі білі слова: «Новий закон, хороша система, вона робить суспільство кращим», які оповідач чітко й неквапливо читав.