Глава 17.

Перед виступом мене навіть не трясло і страху не було. Обидва магістри з менталістики прийшли подивитися на концерт і поспостерігати за моїм станом і даром. Оур залишився за лаштунками, Шаєр спостерігав із залу в першому ряду, поруч із ректором.

— Не знав, що вона вміє грати, — сказав ректор Шаєру.

— У тому-то й річ, що вона не вміє, це її дар проявляє себе. І після вчорашньої гри, він у неї трохи сильніше розкрився. Ми трохи переживаємо. Лія не контролює свій дар і тим більше його розкриття. Взагалі не впевнений, що його можна на даному етапі контролювати.

Під час гри, магістри з ректором дивилися на мене дуже уважно. А я кайфувала від гри на барабанах. Мене наче огорнула тепла хмарка, яка зігрівала і наповнювала теплом і радістю.

— Дивіться, — сказав Шаєр ректорові.

— Бачу, — відповів схвильовано ректор, — сподіваюся, вона впорається. Музика тут іде по наростаючій, потім має йти на загасання.

Нічого на загасання не пішло і закінчили пісню ми на драйвовій ноті. І з такого ж драйву почали нову пісню. Ми з хлопцями немов відчували один одного і були на одній хвилі, це був такий кайф. Остання пісня була теж не менш класна, але вже більш заспокійлива. І нею ми закривали концерт. Хлопці сьогодні виступали наприкінці і були шикарною фінальною точкою.

— Гарна пісня на кінець. Її енергетика заспокоюється. Канали ви зміцнили, цього не відняти, — сказав ректор схвально. — Знеболювальне ще діє, але вже набагато слабкіше, бачите?

— Так, — сказала мама поруч. І тихо додала — тримайся моя маленька.

Мій кайф трохи псував наростаючий біль у тілі. Немов вогонь біг по венах. Після фінального акорду і поклону я одразу втекла зі сцени, за лаштунками мене одразу спіймала мама і дала знеболювальне.

— Тихо, — все добре, погладила вона мене по спині — зараз подіє.

А я розумію, що знеболювальні не діють і печіння тільки наростає.

— Ліє, повернися до мене, — сказав Оур стурбовано і суворо водночас.

Тут уже був ректор і Шаєр.

— Дар розкрився наполовину! — видихнув Шаєр у шоці.

Я вже в голос ридала і хотіла кричати.

— Які рекомендації? — запитала мама в магів.

— Потрібно просто звикнути.

Матінка швидко зорієнтувалася і натиснула точку на шиї, відправляючи мене в несвідомий стан.

— Так піде, сподіваюся?

— Ну, в її випадку, ідеально.

Шаєр підхопив мене на руки одразу, як мама відправила в темряву.

— Це не надовго, просто непритомність малятку організувала. Лію в лікарське крило, я приготую їй знеболювальне. Як зрозуміти, що дар уже не завдає болю?

— Тільки за відсутності знеболювання. Від кількох днів і далі не беруся сказати. У вашої доньки все занадто швидко.

— Так, у неї все занадто рано! — сказала мама емоційно — І оборот, і дар!

Прокинулася я за годину, мама одразу дала мені випити знеболювальне. І коли воно переставало діяти, ми оцінювали мій стан. Чи можу я терпіти або краще ще прийняти ліки. Через кілька днів хворобливі відчуття стали сходити і ліки більше не були потрібні.

— Рідна, мені потрібно повернутися в лікарню. Місцевих цілителів я проінструктувала, вони тобі допоможуть, якщо знову дар зробить стрибок зростання. Ти в мене розумниця і я тебе дуже кохаю.

Мовчки обійняла її. Ніяк не можу сказати ті самі слова у відповідь, вони застрягають у горлі. Вона для мене справді стала мамою, бо свою я вже давно не пам'ятаю. А завдяки їй, батькові, дідусеві та братам я знову можу відчути себе дитиною і хоч якоюсь мірою насолодитися дитинством.

Після того, як мама поїхала, Дерек відвів мене до хлопців із музичного гурту. Познайомив з їхнім гітаристом наживо. Хлопець мені відкрито посміхнувся і підморгнув.

— Чув захоплені відгуки про юне дарування.

— Добре, що я вас застав! — сказав у мене за спиною Шаєр. — Хлопці, ви ж дасте Лії ще погратися з вами? Мені потрібно зрозуміти, чи вплине це знову на розкриття її дару.

Я відразу напружилася і з побоюванням подивилася на музикантів. Геннадій, подивився на мене задумливо. Потім перевів погляд на нову барабанну установку.

— Так значить це ваші батьки нам це щастя підігнали, — вказав він на новинку.

Дерек просто посміхнувся і підштовхнув мене вперед. Брат видав навушники, для захисту чутливих вух.

— Додому, це не має сенсу купувати, всі оглухнемо. А тут вона з вами пограє деякий час. Потім, це щастя академії залишиться.

— У нас сьогодні за планами запис деяких пісень. Але думаю, ми можемо дещо зробити разом. Ліє, сідай на стілець, будемо імпровізувати.

— Тобі краще чітко уявити, що я маю робити, щоб я могла це зчитати. Тоді на концерті я просто відчувала, щоб ти робив і повторювала.

Геннадій на хвилинку заплющив очі й задумався. Коли відкрив, подивився на мене і магістра Шаєра. Я хлопцеві кивнула.

— Лія, — у тебе ж є друг, може, йому зателефонуємо, покажемо, як ти граєш?

Ця пропозиція від Шаєра була дуже несподіваною. Подивилася на нього і хлопців запитально.

— Ви ж не думали, що малятко Лія закохається в когось із вас? — запитав нахабно посміхаючись магістр — У дівчинки вже є сердечний друг. Дзвони йому, гадаю, у військовій школі уроки вже закінчилися й у хлопців вільний час.

— Дзвони, — Геннадій кивнув мені і підбадьорливо посміхнувся.

Алекс відповів одразу ж. Подивився на мене уважно, зосереджено і розслабився. У камеру заглянули друзі.

— Привіт, — сказали хлопчаки одночасно.

— Уже краще виглядаєш. Ти це де?

Відійшла трохи вбік і показала актову залу.

— Говорити нічого не буду, просто хотіла запропонувати вам послухати один експеримент із музикою. Магістре Шаєр, потримайте телефон?

— Звісно! Іди, іди!

Коли повернулася за барабанну установку і взяла палички, Люк взяв мікрофон і ще один прилад. Обернувшись, сказав:

— Раз, два, три, почали.

Руки немов жили своїм життям і працювали паличками. Всередині була спочатку напружена, але потроху скутість зникала, і піднімалося задоволення. Геннадій усміхнувся, у нас із ним виходило добре доповнювати й посилювати одне одного. Наприкінці першої пісні зрозуміла, що навколо кожного інструмента з музикантом і навколо співака якесь поле. Після першої пісні була коротка перерва в кілька секунд і знову грали. Так пройшли п'ять пісень.