Глава 16.

Через дві години приїхала мама з батьком і дідусем, з великим тортом і новою лялькою.

— Конспіратори! — сказав ректор, який приєднався до чаювання.

Дивлячись, як дідусь тримається з ректором, зрозуміла, що вони дуже дружні.

— Майже вся колекція, — сказала, саджаючи лялечок на підвіконня.

Януш з Оуром уже попрацювали і знали, де знаходиться молодша сестричка Діна. Вона була на двадцять років за мене старша, вродлива і, як хлопець сказав, дуже наївна і довірлива.

Мама одразу звернула увагу на оброблені подряпини в хлопця і суворо подивилася на мене.

— Заслужено, — сказав Дін.

— Зрозуміло.

Вони довго обговорювали, що робити, а мене, нагодувавши, відправили спати. Я знову таки перетворилася кошеням і пішла в кімнату Януша на свою подушку. Вранці дізналася, що дівчинку врятували, але заарештувати вдалося тільки виконавців. Як на мене, головне, що її не чіпали.

Ось тільки одним викраденням бандити не обмежилися. І через деякий час я дізналася, що викрали ще одну дитину. Лірк, брат хлопчини, вчинив розумніше, відразу до моїх братів пішов. Але тільки результат був поганий.

— Мені шкода, але він уже мертвий, — повідомив Януш, скориставшись даром.
 Потім помітив, що я чула його відповідь. — Ліє, ти що тут робиш?

— Підслуховую, звісно.

Хлопчина, що прийшов, хоч і побілішав від новини, але від моєї репліки зміг прийти до тями й ледь помітно усміхнутися.

— Коли? — запитав Лірк сипло.

— Вони його майже одразу вбили, і не збиралися повертати родині. Це інші і мені не подобаються ті ймовірності, що я бачу. Потрібно дзвонити дідусеві. Лія, від мене не йди.

— А як же магістр Ялін? Він сказав бути в нього о сьомій.

— Я відведу, — сказав Ронбер, — подивлюся, як тебе ганяють.

— Януше, ти скажи, де вони, я їх сам придушу.

— Сам не впораєшся, — сказав тихо Януш, стежачи, щоб я не почула його, — Мала, біжи вже і досить вуха гріти!

Коли ми з Ронбером пішли, він сказав братові й Лірку:

— Ці якісь надто жорстокі, просто монстри якісь. Якщо сестра до них потрапить, вони не обмежаться її даром. Те, що вони хочуть із нею зробити... мене нудить від побаченого.

А мене Ялін попросив перетворитися і побігати по невеликому колу. Яке він намалював спеціально для мене. Біжу і розумію, що відчуваю чужий колючий погляд.

— Досить, — сказав він після другого кола — біжи до мене, малятко.

Магістр підхопив на руки і пішов геть із полігону. Відчула, як він напружився і зафіксував мою голову. У нього мимоволі вирвався тихий рик.

— Хм, ведмідь, варто було здогадатися. Добровільно віддаси дівчину або натиснути на твої слабкі місця. Наприклад, розважитися з твоєю красивою дружиною і придушити трійцю ведмежат?

Мою голову відпустили, і я встигла побачити криву посмішку магістра. Він підштовхнув мене під пухнасту попу до себе на плече. За мить я вже впускала кігті в густу ведмежу шерсть. Слідом понісся середній брат. Бандюгани цього явно не очікували і спробували втекти, стрибнувши в сторону. Встигла нарахувати п'ятьох бандитів. Але втекти їм не судилося, їм навперейми кинулися студенти випускного курсу бойової магії та кілька викладачів.

Скрутили їх досить жорстко, магістр особисто зловив того, хто погрожував його родині. І якби не мій обурений няв і крик ректора, був би труп.

— Ялін, тримай себе в руках. Пом'яв і досить! У тебе дитина на спині.

Ронбер швидко підбіг і зняв мене з ведмедя. Обернутися людиною мені не дали, скільки б я не нявкала і навіть намагалася покусати братика. Він уміло ухилявся і міцно тримав.

— Потерпи, — сказав він сердито, — або в тебе щось болить.

Мовкнула головою і довелося терпіти тягання на руках, було відверто незручно. До нас підбіг Дерек, Януш і Лірк. Старший брат, немов відчув моє обурення і забрав у Ронбера, поклав на руку пузом.

— А я думаю, чого вона виривається і кусається.

— Незручно її тримав, — брат ще й чухав за вушками, а я тихо муркотіла.

— Хіба вона варта, щоб через одну дівку вбивали? — сказав бандит, коли його відводили.

— Це у вас варто запитати! — сказав зло Януш — Це ви і подібні до вас, вбиваєте і мучите людей.

— Думаєш, своїми відосиками приховати правду про її дар? — заричав бандит — Якщо на неї натиснути, вона може знайти будь яке рішення на будь яку відповідь.

— Що за маячня! — видав Януш і Оур в один голос.

— У дівчинки дар провидиці, а не всезнайки. Неучі! — рявкнув магістр Оур.

— До неї все одно доберуться! А нас відпустять!

Через деякий час ми були в кабінеті ректора. Ректор на мене уважно подивився і перевів погляд на Оура та моїх братів. У кабінеті був ще й слідчий, що взявся вести справу про моє викрадення, що не відбулося, і проникнення в академію.

— Оур, що скажеш про юну Рінвер?

— Дар відкритий на соту частку, і я трохи боюся того дня, коли він повністю розпуститься. Януш не в образу тобі, у тебе ледь третина від того, що буде в сестри.

Я фиркнула і побачила затишне крісло, підійшла до нього і в нього вже застрибнула кошеням. Одразу згорнулася калачиком, ніс накрила хвостом.

— Попрошу кігті в крісло не впускати, — стурбовано попросив ректор — моє улюблене крісло.

— Вона скоро засне, — сказав Януш, — і я не ображаюся, що є, те є.

Брат промовчав, що радий, що дар узагалі відкрився і він відчуває, що частину втратив. Я підняла голову і подивилася на нього і фиркнула.

— Що? — не зрозумів Януш.

Довелося перетворитися, а для цього злізти з такого затишного теплого крісла.

— У тебе самого не повністю розкритий дар. А я втомилася.

— Відпочивай, — сказав ректор, знову вказавши на крісло.

Оур тепер уважніше подивився на Януша і ледве не поколотив. Братик спритно ухилився.

— Чому мовчав? Ти сам не даєш дару розкритися, а я понадіявся на твою дорослість. Стій, не ворушись, треба перевірити, — гаркнув сердито магістр Оур, я знову стрепенулася і підняла голову, вириваючись із солодкої дрімоти. — У тебе розкрито тільки половина дару, і його можна розгойдати! Потрібно уважніше Лію вивчити. А то я сканував її тільки на першому занятті.