Історія створення різдвяної колядки.

Десь у маленькому засніженому селі, загубленому серед пагорбів, жив юний пастушок, на ім'я Петро. Його сім'я була бідною, але дружною, а зимові вечори завжди наповнювалися теплом домашнього вогнища і запахом свіжого хліба. Петро обожнював різдвяні свята, коли все село збиралося разом, щоб співати колядки. Але цього року щось здавалося йому не так.

"Щороку ми співаємо одні й ті самі пісні", — розмірковував він, сидячи біля вікна, спостерігаючи, як сніжинки танцюють у світлі місяця. — "А що, як придумати нову колядку? Таку, щоб вона зігрівала серце навіть у найхолоднішу ніч?"

Петро був хлопчиком творчим. Йому подобалося слухати розповіді старійшин про чудеса, що трапилися в різдвяну ніч, і він вирішив, що його пісня має говорити про надію і радість. Але як почати?

Наступного ранку, після того, як пішов на пасовище з вівцями, він почав наспівувати мелодію, натхненну співом птахів і пошепки вітру. "Але мелодії недостатньо", — подумав він. Йому потрібні були слова.

Петро вирішив запитати поради у старців села. Він вирушив до діда Григорія, який знав усі місцеві легенди.

— Ах, Петре, — сказав Григорій, почувши прохання, — різдвяна ніч — це час світла і добра. Напиши про зірку, яка вказала шлях. Або про радість пастухів, які першими дізналися про народження Спасителя.

— А що ще? — запитав Петро.

— Напиши про те, що любиш сам. Про наше село, про те, як ми збираємося разом. Колядка — це завжди про сім’ю і тепло.

Натхненний порадою, Петро повернувся додому і взяв свою стару дудочку. Він почав наспівувати мелодію, а потім записав перші рядки:

Різдвяна колядка

Ой, на небі зірка сяє,

Світло всюди розсипає,

Ангел світу сповіщає:

"Христос народився!"

Приспів:

Радість нині, світлий час,

Бог прийшов у дім до нас.

Слава в виші хай лунає,

Мир у серці запалає.

У вертепі, серед сіна,

Діва колисала сина,

Ясна зірка світ веде,

Щастя в хату всім несе.

Приспів:

Радість нині, світлий час,

Бог прийшов у дім до нас.

Слава в виші хай лунає,

Воля в серці хай палає.

Пастухи до нього йдуть,

Славу й шану всі несуть,

Спить маленький Божий Син,

Чути ангелів дзвін.

Приспів:

Радість нині, світлий час,

Бог прийшов у дім до нас.

Слава в виші хай лунає,

Дух у серці всіх вражає.

Хай лунає пісня всюди,

Хай добро несуть всі люди,

Зорі світлі сяють в небі,

Відкривайте гостям двері!

Приспів:

Радість нині, світлий час,

Бог прийшов у дім до нас.

Слава в виші хай лунає,

Мир у серці запалає.

Слова текли, як гірський струмок. Петро додав рядки про пастухів, які принесли свої дари, про доброту людей, готових ділитися останнім, і про дітей, чиї голоси лунали, як ангельські.

У Святвечір Петро зібрав усіх сусідів на центральній площі села. Він із хвилюванням представив свою нову колядку й почав співати. Спочатку люди слухали мовчки, але потім один за одним почали підспівувати. До кінця колядки все село заспівало разом, а мелодія розносилася далеко за межі пагорбів.

— Це прекрасно! — вигукнув дід Григорій. — Ця колядка зігріє наші серця на багато років.

Відтоді кожного Різдва село починало святкування з колядки Петра. Її слова передавалися з покоління в покоління, нагадуючи всім про те, що світло надії, доброта і віра об’єднують навіть у найтемнішу ніч.

Так юний пастушок подарував своєму селу пісню, яка стала частиною їхньої різдвяної традиції, і його ім’я запам’ятали на віки.