Після нашої розмови з Максимом я ще довго не могла заснути.
Здавалося б, ми вже не перший тиждень проводимо разом час, ходимо на побачення, тримаємося за руки й навіть цілувалися. Але думка про те, що тепер я офіційно його дівчина, щоразу викликала в мене усмішку.
Особливо коли я згадувала його обличчя після мого «так».
Він виглядав так, ніби щойно виграв щось надзвичайно важливе.
Я перевернулася на бік, узяла телефон і відкрила наше листування.
Останнє повідомлення було від нього:
«На добраніч, моя дівчино. І не забувай, що завтра я маю право на ранкове повідомлення».
Я усміхнулася й набрала відповідь.
Я: «А якщо я забуду?»
Відповідь прийшла майже миттєво.
Максим: «Тоді доведеться нагадати тобі особисто».
Я: «Це погроза?»
Максим: «Романтична пропозиція».
Я тихо засміялася, і відклала телефон.
Але заснути все одно не виходило.
Бо тепер у мене була ще одна причина хвилюватися.
Знайомство з його мамою.
Максим розповів про неї небагато. Що вона добра, уважна, любить готувати й постійно цікавиться, чи він нормально харчується. І що останнім часом вона часто запитує про мене.
Саме останнє мене й лякало.
Що вона знає? Що Максим їй розповідав? Чи не показував випадково наші фотографії? А раптом вона вже уявила собі майбутню невістку, а я навіть не знаю, як правильно тримати виделку під час сімейної вечері?
Я заплющила очі.
— Марто, припини, — прошепотіла сама собі. — Ти просто йдеш знайомитися з мамою свого хлопця. Не на співбесіду до президента.
Телефон знову завібрував.
Максим: «Ти ще не спиш?»
Я подивилася на годинник.
— Ну звісно, — пробурмотіла я.
Я: «Ні. Думаю».
Максим: «Про мене?»
Я: «Не перебільшуй свою важливість».
Максим: «Тоді про що?»
Я трохи помовчала, а потім написала чесно:
Я: «Про знайомство з твоєю мамою. Трохи хвилююся».
Цього разу він зателефонував.
— Привіт, — відповіла я, влаштовуючись зручніше.
— Привіт, красуне. Я щось не так зробив?
— Ні. Чому ти питаєш?
— Бо ти раптом почала хвилюватися. Я думав, ми вже домовилися, що ти просто познайомишся з мамою, а не складатимеш іспит на звання ідеальної дівчини.
— Легко тобі говорити.
— Мені теж трохи хвилююче.
Я здивовано підвела брови.
— Тобі?
— Так. Уявляєш, я хочу, щоб дві найважливіші жінки в моєму житті сподобалися одна одній.
На мить я замовкла.
— Максиме…
— Що?
— Ти зараз сказав дуже гарну річ.
— Я іноді вмію.
— Іноді?
— Не хочу псувати репутацію.
Я засміялася.
— А якщо я їй не сподобаюся?
— Тоді я все одно буду на твоєму боці.
— Ти навіть не знаєш, що я можу сказати чи зробити.
— Марто, я знаю тебе. І мені подобається саме та людина, якою ти є. Мама теж це побачить.
Його голос був спокійним, і від цього мені справді стало легше.
— Добре, — видихнула я. — Постараюся не хвилюватися.
— А я постараюся не розповідати мамі всі твої секрети.
— Які ще секрети?
— Наприклад, що ти крадеш мою каву.
— Я її не краду!
— Добре. Конфіскуєш.
— Максиме!
Він засміявся.
— Усе, спи. Завтра побачимося.
— На добраніч.
— На добраніч, моя дівчино.
Я поклала телефон на тумбочку й нарешті усміхнулася спокійніше.
Здається, він умів заспокоювати мене навіть тоді, коли сам жартував.
І це мені подобалося.