Новенька для мажора

Глава 56. Звикати до тебе

Після того ранку квартира здавалася якоюсь незвично тихою.

Я прибрала зі столу, помила посуд, поставила квіти, які Максим привіз мені кілька днів тому, у свіжу воду, а потім ще хвилин десять просто ходила кухнею з телефоном у руках.

Ми вже встигли обмінятися десятком повідомлень, хоча розлучилися зовсім недавно.

І найсмішніше, що я сама постійно знаходила привід написати йому.

Спочатку запитала, чи доїхав він. Потім поцікавилася, чи не забув свою куртку в мене. Хоча чудово знала, що куртка була на ньому, коли він виходив. А потім просто надіслала фотографію коробочки з тістечками, яку він залишив.

Я:
«Ти забув забрати найважливіше».

Максим:
«Я думав, що найважливіше залишив у тебе».

Я перечитала повідомлення й закотила очі.

Ну як із ним боротися?

Я:
«Тістечка, Максиме. Я про тістечка».

Максим:
«А я про тебе. Але добре, нехай будуть тістечка».

Я засміялася, притуливши телефон до грудей.

Мабуть, раніше я б не повірила, що можу так поводитися. Постійно усміхатися через повідомлення, чекати дзвінка, згадувати інтонацію його голосу. Мені здавалося, що закоханість — це щось значно серйозніше, майже драматичне.

А виявилося, що іноді вона починається з чашки кави, круасана й чоловіка, який приїжджає до тебе о дев'ятій ранку, бо хоче поснідати разом.

Я вже збиралася відкласти телефон, коли він знову завібрував.

Максим:
«Чим займається моя дівчина?»

Я:
«Намагається зрозуміти, як сьогодні вивчити три теми й не збожеволіти».

Максим:
«Тоді пропоную допомогу».

Я:
«Ти вмієш вивчати три теми за мене?»

Максим:
«Ні. Але можу привезти каву й відволікати тебе кожні десять хвилин».

Я:
«Дуже корисна пропозиція».

Максим:
«Я ж твій хлопець. Моя робота — підтримувати».

Я похитала головою.

Я:
«Тоді підтримуй мене морально. І не приїжджай, бо я справді маю вчитися».

Максим:
«Добре. Але якщо захочеш перерву — я на зв'язку».

Я поклала телефон на стіл і відкрила конспект.

Цього разу я справді вирішила взятися за навчання.

Принаймні спробувати.

Близько першої години дня я вже шкодувала, що взагалі відкрила ці конспекти.

На столі лежали роздруківки, зошити, підручник і два кольорові маркери. Я перечитувала один і той самий абзац утретє, але в голові вперто крутилася зовсім інша інформація.

Наприклад, як Максим сьогодні стояв біля плити, намагаючись зробити омлет.

Як дивився на мене, коли я сказала, що він мій хлопець.

Як обіймав мене, коли я сама підійшла до нього.

І той поцілунок…

Я торкнулася пальцями губ і мимоволі усміхнулася.

— Марто, зосередься, — сказала я собі вголос.

Телефон завібрував.

Максим:
«Ти їла після сніданку?»

Я подивилася на повідомлення.

Я:
«Ні. А що?»

Максим:
«Бо знаю тебе. Можеш так захопитися навчанням, що забудеш про обід».

Я:
«Я не маленька».

Максим:
«Я знаю. Але ти моя маленька катастрофа».

Я фиркнула.

Я:
«Не називай мене так».

Максим:
«Добре, моя прекрасна, розумна, трохи вперта дівчино».

Я прикрила очі долонею.

Він явно отримував задоволення від того, що змушував мене червоніти навіть через екран.

Я:
«Іди працюй».

Максим:
«Уже працюю. А ти йди поїж».

Я все ж підвелася й пішла на кухню. Зробила собі бутерброд, налила чаю й повернулася до кімнати.

І тільки тоді помітила, що на телефоні висить ще одне повідомлення.

Максим:
«До речі, я сьогодні кілька разів ловив себе на думці, що хочу тебе поцілувати».

Я завмерла з чашкою в руках.

Потім перечитала ще раз.

І ще.

Відчула, як щоки починають теплішати, хоча поруч нікого не було.

Я:
«Ти ж сьогодні вже цілував».

Максим:
«Мені сподобалося».

Я:
«Помітила».

Максим:
«І я хочу ще».

Я відставила чашку й кілька секунд дивилася на екран.

Мені теж хотілося.

І це було найцікавіше. Я більше не намагалася переконати себе, що мені потрібен час лише тому, що так правильно. Час мені справді був потрібен, але тепер я розуміла: я не боюся його близькості. Навпаки, вона ставала чимось, чого мені бракувало, коли його не було поруч.

Я:
«Мені теж сподобалося».

Відповідь прийшла не відразу.

Максим:
«Ти зараз зробила мій день».

Я усміхнулася й повернулася до конспектів.

Цього разу вчитися стало трохи легше.

Близько п'ятої мені зателефонувала Олеся.

— Ну що, як там наша новоспечена закохана?

Я навіть не встигла привітатися.

— Олеся, добрий вечір і тобі.

— Не ухиляйся від відповіді. Як справи з Максимом?

— Усе добре.

— Просто добре чи дуже добре?

Я розсміялася.

— Дуже добре.

— О! Нарешті! А то я вже думала, що ви будете ще пів року ходити навколо одне одного.

— Ми тепер разом, якщо ти про це.

На тому кінці почулося радісне пищання.

— Ти серйозно?!

— Так.

— Марто! Чому ти мені не розповіла?!

— Та я тільки вчора погодилася.

— І мовчала до вечора наступного дня?

— У мене були справи.

— Які справи? Ти мала негайно зателефонувати мені й розповісти всі подробиці!

Я засміялася.

— Я знала, що ти так відреагуєш.

— Звичайно! Я хочу подробиць. Де? Як? Що він сказав? Ти плакала? Він нервував?

Я вмостилася на ліжку й почала розповідати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше