Новенька для мажора

Глава 55. Сніданок на двох

Я прокинулася від дзвінка у двері.

Спочатку навіть не зрозуміла, котра година. Розплющила очі, подивилася на сонячну смужку, що пробивалася крізь штори, і потягнулася під ковдрою.

Насправді я вже давно не спала. Просто ніжилася в ліжку, не маючи жодного бажання кудись поспішати. Після насиченого вчорашнього дня хотілося повалятися ще хоча б годинку, подумати про приємне й нікуди не виходити.

А приємного в мене тепер було більш ніж достатньо.

Особливо якщо згадати, що вчора Максим став моїм хлопцем.

Я усміхнулася, згадавши його обличчя, коли я сказала «так». Здавалося, він виграв головний приз у якомусь конкурсі. І, чесно кажучи, його радість була настільки щирою, що мені самій хотілося сміятися.

Дзвінок повторився.

— Та йду я! — пробурмотіла я, скидаючи ковдру.

Накинула халат, швидко пригладила волосся руками й попленталася до дверей.

Коли відчинила, на порозі стояв Максим.

З двома великими паперовими пакетами в руках і широкою усмішкою на обличчі.

— Доброго ранку, красуне.

Я кілька секунд мовчки дивилася на нього.

— Максиме?

— Так, це я. Не хвилюйся, мене не підмінили.

— Що ти тут робиш?

Він трохи підняв пакети.

— Прийшов у гості.

— О восьмій ранку?

— Уже дев'ята.

Я глянула на годинник, який висів у коридорі, і здивовано підняла брови.

— І все одно це рано.

— Для когось, можливо. Але я вирішив, що сьогодні ми поснідаємо разом.

Я подивилася на пакети, потім знову на нього.

— Ти приніс їжу?

— Ні, це будівельні матеріали. Збираюся робити ремонт на твоїй кухні.

Я засміялася й відступила, пропускаючи його всередину.

— Заходь, жартівнику.

Він нахилився й швидко поцілував мене в щоку.

— Доброго ранку ще раз.

Я торкнулася пальцями місця поцілунку.

— Ти сьогодні якийсь надто щасливий.

— У мене є причина.

— І яка ж?

Він поставив пакети на кухонний стіл, повернувся до мене й усміхнувся.

— У мене тепер є дівчина.

Я закотила очі.

— Боже, Максиме, ти так будеш говорити цілий день?

— Можливо.

— Я вже починаю шкодувати.

— Пізно. Підписала договір без права розірвання.

— Який ще договір?

— Усний. Учора. Біля машини.

Я розсміялася й пішла за ним на кухню.

Коли Максим почав викладати продукти з пакетів, я зрозуміла, що він підготувався серйозно.

На столі з'явилися свіжі круасани, булочки, вершковий сир, масло, кілька видів сиру, шинка, помідори, огірки, авокадо, полуниця, банани, йогурт і невелика коробочка з тістечками.

Окремо він дістав пляшку апельсинового соку й упаковку кави.

Я сперлася на кухонну стільницю й дивилася на цей продуктовий парад.

— Максиме…

— Що?

— Ти вирішив нагодувати мене чи підготуватися до голодовкищ?

— Я не знав, чого ти захочеш.

— Тому купив усе?

— Приблизно.

Я взяла коробочку з тістечками.

— А це що?

— Це для тебе.

— А все інше?

— Теж для тебе. Але можеш поділитися зі мною.

Я засміялася.

— Ти неймовірний.

— Я знаю. Мені це вже сьогодні говорили.

— Хто?

— Я сам собі, поки їхав сюди.

Я похитала головою.

— Тобі точно потрібно менше часу проводити наодинці.

Він підійшов ближче й обійняв мене за талію.

— Мені краще проводити його з тобою?

Я подивилася на нього.

— Ти навіть не уявляєш, наскільки нахабним став після того, як отримав згоду.

— Просто тепер можу офіційно тебе обіймати.

— А раніше тобі хтось забороняв?

— Ні. Але тепер я можу називати тебе своєю дівчиною.

Він нахилився й поцілував мене в щоку.

Я усміхнулася й поклала руки йому на плечі.

— Ти сьогодні снідати збираєшся чи весь ранок будеш мене обіймати?

— Я можу поєднувати.

— Не сумніваюся.

— Ти вмієш готувати? — запитала я.

Він обернувся.

— Звичайно.

— Щось мені не віриться.

— Чому?

— Тому що ти схожий на людину, яка замовляє доставку, навіть якщо вдома є все необхідне.

Він удавано ображено приклав руку до грудей.

— Ти дуже поганої думки про свого хлопця.

— Я просто реалістка.

— Добре. Сьогодні доведу протилежне.

Він дістав яйця, помідори й сир.

— Будемо робити омлет.

Я здивовано подивилася на нього.

— Ти вмієш робити омлет?

— Марто, це не ракетобудування.

— З тобою я вже нічому не дивуюся.

Він узяв ніж і почав нарізати помідори.

Я спостерігала за ним кілька секунд, а потім помітила, що він неправильно тримає ніж.

— Дай сюди.

— Що?

— Ніж. Ти зараз разом із помідором поріжеш собі палець.

— Я все контролюю.

— Звичайно. Саме тому я стою поруч.

Я забрала в нього ніж і швидко дорізала овочі.

Максим спостерігав за мною з усмішкою.

— Що? — запитала я.

— Нічого. Мені подобається, коли ти господарюєш.

— Я просто рятую твій сніданок.

— Наш сніданок.

Я підняла очі.

— Добре. Наш.

Він усміхнувся так, ніби я щойно сказала щось надзвичайно важливе.

Поки омлет готувався, я нарізала сир і виклала фрукти на тарілку. Максим відповідав за каву. Щоправда, через кілька хвилин я помітила, що він стоїть біля кавоварки й дивиться на мене замість того, щоб стежити за процесом.

— Ти знову відволікся.

— Є на що.

— Максиме!

— Що? Я просто дивлюся на свою дівчину.

Я повернулася до нього з тарілкою в руках.

— Твоя дівчина зараз дуже хоче кави.

— Уже роблю.

Він підійшов, забрав у мене тарілку й поставив на стіл.

— А тепер іди сюди.

— Навіщо?

— Поцілунок.

Я примружилася.

— Ти зранку вже отримав один.

— То був привітальний. А цей буде за сніданок.

— Ти дуже швидко придумуєш собі причини.

— Я винахідливий.

Я похитала головою, але все ж сама потягнулася й поцілувала його в щоку.

Він усміхнувся.

— Дякую.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше