Глава 38. В обіймах

Я прокинулася від тепла.

Спочатку навіть не зрозуміла, де знаходжуся. Було тихо. За вікном тільки починало світати, а в кімнаті панувало м'яке сіре світло. Я хотіла перевернутися на інший бік, але не змогла. Щось міцно тримало мене за талію. Я завмерла. Потім дуже повільно опустила погляд. Чоловіча рука лежала на моїй талії.

А за спиною…

Максим.

Я ледь не перестала дихати. Його груди торкалися моєї спини, одна рука обіймала мене за талію, а його обличчя було зовсім близько від мого волосся. Я не пам'ятала, коли ми так заснули.

Останнє, що пам'ятала, — фільм, диван і те, як я намагалася не заснути. А тепер лежала в його обіймах так природно, ніби ми робили це не вперше.

Боже.

Щоки моментально стали гарячими. Я обережно спробувала відсунутися. Рука Максима уві сні тільки сильніше притиснула мене до себе.

Я завмерла вдруге.

— Максим…

Він щось пробурмотів крізь сон.Я навіть не була впевнена, що він мене почув. Його дихання було рівним і теплим біля моєї шиї. Я лежала нерухомо й дивилася в стелю.

І що мені тепер робити?

Встати чи розбудити його?

Зробити вигляд, що нічого не сталося?

Останній варіант здавався найпростішим. Але чомусь я не поспішала. Бо, якщо бути чесною із собою, мені було… добре. Я хотіла впитати і запам'ятати ті відчуття які були всередині мене.

Я обережно повернула голову. Максим спав. Без звичної самовпевненої посмішки, без насмішок, без того погляду, від якого я постійно губилася.

Просто спав.

Волосся трохи розтріпалося, обличчя вже не було таким гарячим, як учора. Я мимоволі усміхнулася.

— Ти хоча б температуру збив, — прошепотіла я.

Він не прокинувся.

Я знову подивилася на його руку.

І тут мене накрила зовсім інша думка.

А якщо він прокинеться і подумає, що я сама до нього притулилася?

Я відчула, як серце забилося швидше. Хотілося втекти. Просто встати, забрати сумку й тихо піти.

Але я ще кілька секунд лежала нерухомо. Тому що десь глибоко всередині мені подобалося відчувати його поруч. Це було дивно. Ще зовсім недавно Максим був людиною, від якої я хотіла триматися подалі. А тепер я лежала в його обіймах і боялася, що він прокинеться. А ще більше боялася, що прокинеться і відпустить мене.

Я обережно спробувала прибрати його руку. Цього разу Максим прокинувся. Спочатку він просто кліпнув очима. Потім подивився на мене. Його погляд був сонним і трохи розгубленим. А потім він зрозумів, як саме ми лежимо.

— Доброго ранку, — тихо сказав він.

Я відчула, що червонію ще сильніше.

— Доброго.

Він не забрав руку одразу.

І я теж нічого не сказала.

Між нами зависла дивна тиша.

— Ми… так заснули? — запитала я.

— Схоже на те.

— Ти мене обіймав.

— Схоже на те.

— Максим!

Він усміхнувся.

— Що?

— Ти навіть не заперечуєш?

— А треба?

Я подивилася на нього.

Він виглядав набагато краще, ніж учора.

І чомусь від цього мені стало легше.

— Як температура?

— Зараз нормально.

— Голова?

— Трохи болить.

— Горло?

— Ще болить.

— Значить, ти ще хворий.

— Я вже зрозумів.

Я хотіла встати, і він нарешті забрав руку.

Мені раптом стало холодніше.Звичайно, це був просто протяг. Тільки чомусь я відчула його відразу. Я сіла на дивані й поправила волосся.

— Я, мабуть, піду.

Максим дивився на мене кілька секунд.

— Марто.

— Що?

— Залишся на сніданок.

Я усміхнулася.

— Ти вчора казав, що сам упораєшся.

— Я передумав.

— Чому?

Він трохи нахилив голову.

— Мені сподобалося, коли ти була поруч.

Я опустила погляд, ховаючи усмішку.

І саме в цей момент зрозуміла одну  річ. Мені теж дуже сподобалося бути поруч із ним. І це вже починало лякати мене по-справжньому.