Глава 37. Поруч

Марта ще кілька хвилин сиділа Максима, прислухаючись до його дихання. Він заснув швидко. Напевно, організм нарешті отримав те, чого вимагав від нього весь день, — спокій. Вона обережно підвелася. На кухні було чисто, але холодильник виглядав так, ніби його господар відкривав його лише для того, щоб взяти воду.

Марта заглянула всередину.

— Ну звісно…

Кілька яєць, сир, овочі, масло, трохи курки.

— Чоловік живе сам, має гроші, власний бізнес і при цьому харчується, мабуть, кавою.

Вона тихо засміялася.

Довго думати не стала.

Дістала курку, овочі й поставила варитися легкий суп. Потім зробила тости із сиром і невеликий омлет.

Квартира поступово наповнилася запахом їжі.

Марта саме стояла біля плити, коли почула за спиною хрипкий голос:

— В цій квартирі напевно вперше такі запахи.

Вона обернулася.

Максим стояв у дверях кухні.

Виглядав він усе ще погано, але вже трохи краще. Температура, мабуть, почала спадати. Волосся стирчало в різні боки, футболка була пом'ята, а очі сонні.

— Ну тобі  потрібно щось поїсти.

— Мені не хочеться.

Марта підняла брову.

— Але хоч трохи потрібно поїсти.

Він кілька секунд мовчки дивився на неї.

— Ти приготувала?

— Ні. Сусідка прийшла.

Максим ледь усміхнувся.

— Я серйозно.

— Я теж.

Він підійшов ближче й подивився на каструлю.

— Ти могла не робити цього.

— Могла.

— І все одно зробила.

— Так.

Максим сперся стегном об кухонну шафку.

— Дивно.

— Що саме?

— Я не звик, що хтось для мене щось робить просто так.

Марта на секунду затихла.

— Звикай.

Він подивився на неї уважніше.

— Небезпечна ти стала.

— Це температура.

— Ні. Це ти.

Вона зробила вигляд, що не почула.

— Сідай. Тобі ще рано стояти.

— Слухаюсь.

За кілька хвилин Максим уже сидів за столом. Він спочатку обережно спробував суп. Потім ще ложку. І ще.

— Ну?

Марта стояла навпроти, схрестивши руки на грудях.

— Нормально.

— «Нормально»? Дуже смачно.

— Отак би одразу.

Він усміхнувся.

Їв повільно, але з кожною ложкою виглядав трохи живішим.

Марта спостерігала за ним і сама не помічала, як усміхається.

— Що? — запитав він.

— Нічого.

— Ти так дивишся.

— Перевіряю, чи ти їси.

— А якщо я не буду?

— Змушу.

— І як саме?

— Не знаю. Придумаю.

Максим тихо засміявся, але одразу скривився від болю в горлі.

— Не смійся.

— Це ти мене смішиш.

— Я тебе зараз взагалі розмовляти забороню.

— Мені подобається, коли ти командуєш.

Марта відчула, як щоки стали гарячими.

— Їж мовчки.

— Як скажеш.

Після їжі Максим знову ліг на диван.

Марта прибрала зі столу, помила посуд і вже збиралася додому.

— Я піду.

Максим підвів голову.

— Зараз?

— Так. Тобі треба відпочити.

Він кілька секунд мовчав.

— Залишся.

Марта здивовано подивилася на нього.

— Що?

— Залишся ще трохи.

— Навіщо?

Максим потягнувся за пультом.

— Давай фільм подивимося.

— Ти ж хворий.

— Саме тому.

— А якщо тобі стане гірше?

— Тоді ти мене врятуєш.

— Дуже смішно.

— Я стараюся.

Марта похитала головою.

— Добре. Але один фільм.

— Домовились.

Вона сіла на край дивана.

Максим увімкнув фільм, а потім трохи посунувся, залишаючи їй більше місця.

Між ними залишалося кілька сантиметрів. Ніхто не поспішав їх скорочувати. Спочатку вони навіть дивилися уважно. Потім Марта почала коментувати сюжет. Максим час від часу щось відповідав. Через пів години його голова важко опустилася на спинку дивана.

— Ти засинаєш? — тихо запитала вона.

— Ні.

— Максим.

— Я дивлюся.

— Ти зараз дивишся із заплющеними очима.

— Це особливий спосіб.

Марта усміхнулася.

— Спи.

— Не хочу.

— Чому?

Він відкрив очі й подивився на неї.

— Бо ти підеш.

Марта нічого не відповіла.

Тільки трохи поправила на ньому плед.

— Я нікуди зараз не піду.

Максим знову заплющив очі.

— Тоді добре.

Фільм продовжувався.

Марта ще кілька разів намагалася стежити за сюжетом, але втома після останніх днів поступово взяла своє.

Вона сперлася головою на спинку дивана.Через кілька хвилин її очі самі заплющилися. Максим прокинувся від того, що в кімнаті вже було майже темно. Фільм закінчився. Телевізор  показував заставку. Він спочатку не зрозумів, чому йому так тепло. А потім відчув легкий дотик біля плеча. Марта спала поруч.Її голова трохи схилилася в його бік, а кілька пасм волосся впали на щоку.

Максим завмер.Він боявся поворухнутися, щоб не розбудити її. Кілька секунд просто дивився. А потім дозволив собі роздивитися її уважніше.

Не поспіхом і не крадькома, як раніше.

Він помітив те, на що ніколи не звертав уваги.

Тонку лінію брів.Маленьку родимку біля щоки.

Ледь помітні тіні під очима — мабуть, від втоми й безсонних ночей.Її губи були трохи прочинені уві сні.На обличчі не залишилося тієї напруженості, яку вона часто носила вдень.Без тривоги. Без необхідності щось комусь доводити.Просто Марта, трохи домашня і така своя.

Максим тихо видихнув.Він раптом зрозумів, що за останні місяці звик бачити її зовсім по-іншому. Спочатку вона його дратувала. Потім зацікавила.

Потім почала подобатися.

А тепер…

Тепер він уже не міг уявити свій день без неї.

Його погляд затримався на її обличчі.

Вона трохи поворухнулася уві сні й несвідомо наблизилася до нього.

Максим усміхнувся.

— Ну от… — ледве чутно прошепотів він. — А ти казала, що я тебе дратую.

Марта не почула.

Він обережно взяв плед і накрив її плечі.

А потім просто залишився сидіти поруч.

Дивлячись на неї.

І вперше йому зовсім не хотілося, щоб ця ніч закінчувалася.