Розділ 7. Вир інтриг. Частина перша

Ранок почався з головного болю. Вчорашній вечір був насичений, до того ж я спала надто довго. Коли трохи причепурилась, спустилася вниз у їдальню, тому що слуги сказали, що батько вже обідає.

– Добрий ранок! – з легким гумором сказала я.

Кутики татових губ поповзли вгору, він з теплом глянув на моє заспане обличчя.

– Хо-хо. Добрий, доню. Як спалося? Як сходила на бал?

Я із запалом в очах розповіла йому про дизайн, про похвалу принцеси, зали та маєток герцогства Грехем.

– Ого, ти захопилася дизайном і нічого не сказала? – Зараз тато виглядає як покинутий цуцик.

– Ну тату, я вперше і дуже швидко робила і…

– Та жартую, – він засміявся. – Я дуже радий, що все так добре склалося. З'їж щось, ти довго спала. 

– Вчора я стільки втоптала…

– Вчора було вчора.

Ми ще трохи поговорили, поки не прийшов час батьку їхати у справах.

– Бувай, доню, не сумуй.

– Не буду. І пам'ятай, що в суботу ми йдемо на п'єсу.

Коли кроки із зали стихли, я відкинулася на спинку стільця, дивлячись у вікно. З кожним ранком все яскравіше і тепліше весняне світло освітлювало всю кімнату, через вікна видно квітучий сад, де вже розпустилися мої улюблені тюльпани. Мама теж їх дуже любила, тому тато вирішив засадити ними половину саду для нас так, щоб було видно і з моєї, і кімнати батьків, і з їдальні.

Поки я пила запашний ромашковий чай із м'ятою, то спостерігала за легким коливанням бутонів від вітру, що морськими хвилями тяглися-гойдалися все далі й далі.

***

Я піднялася до себе в кімнату. З наступного моменту день почав бути невдалим, відтоді як я, ще заспана, боком врізалася об кут тумбочки. Занило неприємним болем. Наступним же вісником нещасть став чудовий подарунок.

– Моя панно, вам прислали квіти. Шкода, що погано довезли, – засумувавши, промовила Лана.

Всі стебла у квітів були надломлені, а квітки зім'яті. Маленька записка, недбало упхнута у букет, мала лише один напис – моє ім'я.

– Безрукий слуга, за що таким взагалі платять? – обурилася Ваїра.

Ех, простим дівчатам не зрозуміти, як завуальовано аристократки виражають свою неприязнь. Цей почерк я добре знаю. Жаклін. Її слизька натура таки дісталася до мене. Хоча й незрозуміло, навіщо? Що це їй дає або від чого захищає? Такий жест говорить прямо: "Так само як ці квіти я обламаю і тебе". Але чим я їй заважаю? Що такого зробила?

Я допомагала Жаклін у різних дрібницях — розпустити плітки або виловити цікаві чутки від інших в обмін на допомогу Мануелю стати королем (в моїй це уяві означало, що ми з ним будемо разом), тому багато потрібної інформації, яку передавала, було й від Жаклін.

Стоп, якщо Мануель припинив дізнаватися щось через мене, не просив нічого, а Жаклін чудово вміє натиснути на болючі місця людей або запропонувати умови від яких неможливо відмовитися, щоб вивідати що завгодно, то може вони просто викинули додаткову ланку один між одним? І Мануель напряму дізнається все що треба від Жаклін?

Так, треба зібратися і з'ясувати, що відбувається, бо я відчуваю, ні – просто впевнена, що щось не так. Що або хто може допомогти? Підкупити прислугу Жаклін? Очевидно, тому вона точно вжила якихось заходів, щоб запобігти витоку інформації подібним способом. Чи все ж варто спробувати?

Чому я враз згадала про дивну річ у розмові з Мануелем? Він не знав що я впала в Даньон, аякже. В нього може бути мотив?

Я познайомилася з Мануелем десь в одинадцять, бо тато і король – давні друзі.Тоді ми й стали друзями. Взагалі могли б і ще з самого малку нас познайомити, але за традицією дворянства діти рідко покидають маєток до дванадцяти, поки не навчать "гідної поведінки дорослої людини у суспільстві", що я вважаю жахливим, тому що діти ні з ким, крім братів і сестер, не спілкуються до того часу. Проте, завдяки батькам, я без проблем зустрічалася з однолітками.

Коли нас з Евоні заручили, то стала вже таємно під час кожного приходу до Королівського двору, нібито до нареченого або на заняття для майбутньої королеви, навідувалися і до нього. Пізніше почуття до Мануеля змінилися, і я готова була розірвати заручини з Евоні аби заручити з ним, але третій принц зупинив. Тому що йому потрібна тільки корона, це зрозуміло, якщо мати хоч краплю мозку. Він зовсім не приховує цього, адже в нього немає конкурентів, Евоні – не втримає позицію, це аж смішно, Тіана – принцеса, а Алан з усіх сил утримує нейтральну позицію, показуючи, що його не цікавить влада. 

Я спихнула Ліліан у Даньон після…

***

– Здрастуйте, Маріелло. Ви, як завжди, все яскравіші і яскравіші з кожним разом, – сказала панна Хамбер.

– Вітаю, дуже дякую. Ви теж як завжди прекрасні.

– Прошу, проходьте.

Після короткої бесіди про нову моду в одязі Жаклін спитала:

– Ви будете на балу в честь дня народження герцогині Хольгер?

– Звичайно. Таке не можна пропустити.

– Я хотіла вас запитати, ви часом не знаєте чи буде там панна Ліліан?

– Ні, ми з нею не надто близькі. Чому вас це цікавить?

Це вмить викликало в мене незадоволення. Навіть вона хоче потоваришувати з нею!?

– Я не надто хочу зустрічатися з нею, – сказала Жаклін. – Вибачте за грубість, знаю, що таке обговорювати дуже не гарно, та на днях я чула як панну Ліліан хвалила Королівська сім'я… А також надто добре про неї виражалися Перший принц Евоні та Третій принц Мануель. Почуття несправедливості повністю заволоділо мною, вважаю, що жахливо так робити вашому нареченому теж, але панна Ліліан… Вона, замість того, щоб зробити зауваження, як зробила б кожна вихована панна, ще й прийняла його особистий подарунок. І знаєте, навіть не лише від Першого принца, але й від Третього! Кожен знає – що нечуване нахабство приймати подарунки від двох чоловіків за один раз… – Жаклін зробила ковток і продовжила: – Про цю ситуацію знає не так багато людей, але серед них цього ніхто не помічає, ніхто цього не засудив, всі такі зачаровані панною Ліліан… А ще й навпаки говорять нечуване – що вона була б чудовою королевою! І засуджують вас, хоча ви нічого не зробили!