Сон

Тої ночі наснився сон. Меланка йшла чужим містом, дорога була пряма і вела до базару. Попри дорогу сиділи дуже старі люди і просили милостиню. Жінка боялася дивилися їм у вічі, бо не мала ніц з собою - ані скоринки хліба, ані гроша.

Люди тримали витягнуті худі, зморщені руки, закурені пилом та попелом. Мовчали…

 Якийсь невимовний страх змусив жінку обудитися.

Час збиратися до Палажки. Діти тихо спали, Михась трохи поворухнувся та й теж засопів.

Меланка нагадала собі, власне сон нагнав спогади, як по дорозі з Польщі, спинилися на ніч в одному невеличкому селі, вже на Україні. 

Спали на подвір’ї, на своєму возі. Рано встали, а продукти закінчилися, так само й гроші. Що там мали - гнали їх з рідного села спозарання, все що в руки взяли на ходу, з тим і поїхали.

Жінка пішла на базар, сіла при вході, просила їсти дітям. 

Думала, що з встиду провалиться кріз землю - хто дав непродані овочі, хто плюнув в її бік, бо молода і здорова, а просить як каліка. Крутилося в голові, що краще з голоду вмерти, аніж просити, коли ще.

Меланка тихо вийшла на двір, бо ж домовилася з сусідом, що той підвезе її на автобусну, щоб не бити ногами серед ночі.

Петро вже доізджав до призначеного місця. Якби краще знала, що то за Петро, то би йшла пішки в три рази більше.

— Агов Меланко! Сідай, рання пташко,— солодко заспівав чоловік.

— І вам доброго ранку!

Сіла до авта, якось незвично, але най там, пару хвилин і вже автобусна.

Петро розказував про себе, свою родину, який він ґазда, майстер на всі руки, як його шанує громада, як до нього жінки линуть. Тут Меланку як кипʼятком ошпарило - а це до чого чи звідки?!

— А ваша жінка, наче ж є у вас? — Меланчин голос видав сумнів.

— Жінка? Звичайно ж є, але мій…, любить пружних молодиць, — хвацько закрутив Петро, зробивши неоднозначну паузу після слова «мій» піднявши одну руку зі стислим кулаком догори.

—Ого, та ви ще той кавалєр! — Меланка не вірила своїм вухам про щойно почуту Петрову промову.

Чоловік неочікувано зупинився за кілька метрів до автобусної, та й давай своїми ручищами до Меланчиноі пазухи.

— Руки змерзли, дай зігрітися, - за долю секунди, його лице дихало писком на вухо жінки.

—- Слухайте пане! Я може й тендітна жінка, але за себе можу вступитися! - голос жінки став низьким і хриплим.

Займайтеся своїми справами з кимось та деінде, а мене лишіть у спокої.

— Ну, ти можеш брикатися, але я скажу усім, що ти курва, даєш за гроші, бо потребуєш їх, а як скочиш на мого  - то ніц не скажу, — спокійно твердив далі.

— Я можу хіба «вашого» ( з особливою гидотою вимовила це слово ) приговорити, аби він зсохся, я це вмію, як ніхто у вашій громаді, тай так, що ваші усі знахарки вкупі вас не вивезуть!!!— випалила жінка з усією силою, яку зібрала у своєму змученому тілі.

Хлопа попустило, він зсунувся на своє місце і ошелешений, проводив о тим жінку до автобуса.

Меланка йшла впевнено, сльози душили, але чулася гідно, що дала відсіч…