Розділ 72

РОЗДІЛ 72: Рішення Вінчестерів

Важка, гнітюча тиша опустилася на кімнату, немов густий туман, що заповзає з боліт Евермора. Слова Ґреґа про Зуї Монрей та незліченні легіони варти Хмарного Королівства все ще відлунювали у просторі, стискаючи горло кожному присутньому. Земфір лежав на пом'ятих простирадлах, важко дихаючи, і спостерігав за своїми мучителями. Уперше за довгий час він відчув крихітну, майже непомітну краплю задоволення: Вінчестери були налякані. Вони загнали себе в кут власною жадібністю, і тепер стіни цього кута невблаганно стискалися, погрожуючи розчавити їхню колись величну родину.

Марія Вінчестер стояла біля вікна, заклавши руки за спину. Її силует на тлі тьмяного світла, що пробивалося крізь важкі оксамитові штори, здавався вирізьбленим із чорного каменю. Вона не дивилася ні на сина, який щойно зірвався на істерику, ні на онука, чиї амбіції значно перевищували його життєвий досвід. Її холодний, розважливий розум працював на межі можливостей, аналізуючи нові змінні в цьому смертельному рівнянні.

Не було ніяких таблеток. Не було ніякої алхімічної формули, яку можна було б запатентувати, розмножити і продати за шалені гроші на чорному ринку Об'єднаного Королівства. Була лише Бріджит — божевільна дівчисько, яка якимось чином отримала доступ до найзабороненіших артефактів у мультивсесвіті — блінгів.

Марія повільно повернулася до кімнати. Її обличчя залишалося непроникним, але в очах горів небезпечний, хижий вогонь людини, яка щойно прийняла радикальне рішення.

— Досить, — її голос пролунав тихо, але в ньому була така сталева владність, що Ґреґ миттєво замовк, а Томас виструнчився, відкинувши свою підліткову зухвалість. — Істерики залишите для кредиторів, коли вони прийдуть здирати з нас шкіру за борги. А вони прийдуть дуже скоро.

Вона повільно пройшлася кімнатою, її підбори сухо клацали по старовинному паркету, відмірюючи секунди їхнього стрімко зникаючого часу.

— Ми змінюємо план, — безапеляційно заявила Марія. — Бріджит та її блінги — це мертвий шлях. По-перше, вона не віддасть їх добровільно, а нападати на люмінарку, яка здатна контролювати конструктів розміром із замок і має силу, викачану з колишнього правителя Хмарного Королівства, — це чистої води самогубство. По-друге, навіть якщо ми якимось дивом отримаємо ці артефакти Темних Плато, ми не зможемо їх продати. Герої випалять наш рід до десятого коліна, як тільки дізнаються про це. Наші кредитори не візьмуть контрабанду. Їм потрібні реальні ресурси. Їм потрібне золото, кристали та ліквідні активи, щоб покрити ту астрономічну заставу, яку ми внесли за цього старого дурня.

Вона вказала висохлим пальцем на Земфіра, який лише глухо застогнав у відповідь.

— Нам потрібні ресурси, — повторила Марія, чітко карбуючи кожне слово. — І Томас має рацію в одному. Хмарне Королівство — це єдине місце, де цих ресурсів достатньо, щоб не лише витягти нас із боргової ями, але й повернути Вінчестерам колишню могутність.

Ґреґ зблід, його очі розширилися від жаху.

— Мамо... ти що, серйозно розглядаєш ідею Томаса? Це ж божевілля! Я щойно пояснив: там варта! Там Зуї Монрей! Це найзахищеніше королівство з усіх чотирнадцяти! Ми не можемо просто увійти туди з мішками і винести скарбницю! Нас розірвуть на шматки ще на підступах до першого рівня захисту!

— Я не казала, що ми підемо туди через парадні двері з оркестром, Ґреґу, — холодно відрізала Марія, зміривши сина зневажливим поглядом. — Звісно, це буде не прогулянка. Це буде пограбування. Найбільше, найзухваліше пограбування в історії. І ми маємо його спланувати так, щоб ніхто навіть не зрозумів, що сталося, поки ми не будемо далеко.

Томас, чиє обличчя знову осяяла самовдоволена посмішка, зробив крок наперед. Його очі блищали від азарту. Він почувався переможцем, адже його ідея, хоч і модифікована холодною логікою бабусі, була прийнята.

— Якщо ми говоримо про планування ідеального пограбування, то в нас є ідеальні інструменти, — почав Томас, схрестивши руки на грудях. Його голос звучав впевнено, як у досвідченого стратега. — Ми не підемо туди самі наосліп. У нас у підвалах сидять наші ручні люмінари. Ми використаємо їх.

Ґреґ насупився, не розуміючи, куди хилить син, але Марія завмерла, її очі звузилися в небезпечні щілини.

— Я говорю про Ейру та Каела, — продовжував Томас, не помічаючи напруги, що раптом зависла у повітрі. Натхненний своєю геніальністю, він почав активно жестикулювати. — Подумайте самі! Каел — люмінар відлуння минулого. Його дар — це ключ до будь-якої системи безпеки. Ми можемо провести його до околиць скарбниці Хмарного Королівства. Він доторкнеться до стін і побачить відлуння минулого. Він прослідкує маршрути всіх патрулів за останній місяць, він побачить, де вони зупиняються, де є сліпі зони, які магічні паролі вони використовують, щоб відкривати брами. Він зчитає кожен крок вартових, і ми пройдемо туди, як привиди!

Юнак перевів подих, його очі горіли в передчутті тріумфу.

— А якщо щось піде не так... якщо ми натрапимо на пастку або хтось із нас отримає поранення, у нас є Ейра. Люмінар зцілення. Вона найкраща у своїй справі. Її дар здатний витягнути людину з того світу, затягнути найстрашніші магічні опіки за лічені секунди. Вона буде нашим страховим полісом. З її здатністю до регенерації ми зможемо прориватися крізь захисні бар'єри, які б просто спопелили звичайну людину. Вони — ідеальна команда для такої операції! З Каелом як навігатором і Ейрою як медиком, скарбниця Зуї Монрей буде нашою!

Він замовк, чекаючи похвали, очікуючи, що бабуся зараз кивне, визнаючи його бездоганний тактичний розум.

Але замість похвали пролунав звук, схожий на удар батога.

Марія Вінчестер з розмаху вдарила відкритою долонею по важкому дубовому столу. Звук вийшов настільки різким і гучним, що Томас інстинктивно відсахнувся назад, а Земфір здригнувся на ліжку. Обличчя старої жінки спотворилося від чистої, нестримної люті. Її завжди ідеальна постава зараз нагадувала стійку хижака перед смертельним стрибком.