Розділ 16

РОЗДІЛ 16: Розмова з Терою

День у Діагональному Завулку видався важким і безпросвітним. Сіре небо, набрякле від вологи, низько нависло над гострими дахами лавок, наче Мультивсесвіт сам не знав, чи вибухнути йому зливою, чи просто розчинитися в тумані. Тера та Стівен знову стояли на порозі Крамниці дивин, відчуваючи дивну суміш рішучості та провини. Тера, чия стихія Хаосу завжди гостро, майже фізично реагувала на будь-яку енергетичну фальш, відчувала, як у присутності Бріджит її інтуїція починає буквально «свербіти», наче під шкіру загнали тисячу дрібних скляних голок.

Бріджит зустріла їх за своїм звичним високим прилавком. Вона виглядала бездоганно спокійною, витончено переставляючи кришталеві флакони з есенціями, що переливалися всіма кольорами веселки.

— Знову запитання, від яких немає спокою? — спокійно, з легкою тінню втомленої посмішки запитала вона, не підводячи очей. — Чи, можливо, замок настільки розширився за ніч, що ви прийшли замовити ще одну партію захисних артефактів?

— Ми прийшли розпитати про вашу особисту властивість, Бріджит, — Тера рішуче склала руки на грудях, не зводячи прискіпливого погляду з обличчя жінки. — Наш комендант Хегрід по секрету згадував, що ви — Люмінар Творення. Для нас, стихійників, це щось незвичне і незрозуміле. Як саме він працює у вашому виконанні, проясніть нам?

Бріджит нарешті відклала черговий флакон убік і повільно подивилася на них. Її погляд був дивно чистим, глибоким і абсолютно логічним — у ньому не було ні страху, ні зухвалості.

— Саме так. Моя вроджена властивість — Творення. Завдяки їй я можу створювати прості матеріальні предмети, стабільні захисні конструкції або навіть тимчасових істот-помічників, які не мають власної волі чи свідомості. Але не варто думати, що я всемогутня. Усе, що я створюю, — за своєю суттю крихке. Складні форми швидко руйнуються під тиском реальності, а сам процес творення вимагає від мене колосальної розумової концентрації та часу. До того ж, я маю суворе обмеження: я не можу створювати речі на великій відстані — лише безпосередньо біля себе, буквально на відстані витягнутої руки. Це ремесло, а не вселенське диво.

— Дуже цікаво, — ледь чутно процідила Тера, її голос вібрував від недовіри. — Того дня, коли ми вимушено були в Містеріумі, ви мирно сиділи в нашому замку. А щойно ми повернулися, ледь живі від бою з аномалією — ви терміново зникли, навіть не попрощавшись. Хіба це не виглядає як надзвичайно дивний і зручний збіг?

— Я вже детально пояснювала це вашому поважному коменданту, — Бріджит не йшла на відкритий конфлікт, її голос залишався рівним, як дзеркальна гладь озера. — Я професіонал, Теро. Я відчуваю енергетичний резонанс. Коли світ навколо починає здригатися від чергової появи конструкта, попит на магічний захист та стабілізатори серед мешканців королівства зростає миттєво. Біл з'явився в замку і повідомив, що моя Крамниця буквально завалена наляканими клієнтами. Ви ж не підозрюєте пожежника в підпалі лише тому, що він занадто поспішає на свою роботу в розпал пожежі?

Її слова були ідеально виваженими, кожне речення стояло на своєму місці, наче цегла в надійному мурі. Стівен мовчки кивнув — для його раціонального розуму це звучало цілком логічно. Але Тера відчувала шкірою: Бріджит майстерно, майже геніально блефує, приховуючи щось жахливо масштабне за цією зручною маскою ділового професіоналізму.

Глибока ніч опустилася на Діагональний Завулок. Коли остання торгова лавка зачинилася на всі замки, а вуличні ліхтарі почали тьмяно блимати, три постаті в довгих темних плащах безшумно прослизнули до входу в Крамницю дивин. Стівен, Зейн та Тера діяли максимально швидко. За допомогою Ключа переходу, який вони «позичили» у Хегріда, герої без жодного звуку відімкнули складні замки дверей, сподіваючись знайти бодай якісь докази гри Бріджит, поки вона, як вони сподівалися, міцно спала на другому поверсі.

Перший поверх зустрів їх важкою тишею та густим запахом пилу, старовини та кардамону. Тера на мить заплющила очі, намагаючись своєю силою Хаосу вловити хоч якусь «непросту», агресивну енергію. Але це була Крамниця дивин — тут кожен сантиметр простору вібрував від енергетичних відлунь сотень магічних предметів. Розрізнити серед цього оглушливого фонового шуму щось конкретне, якусь таємну нитку, було майже неможливо. Це було все одно що шукати конкретну ноту в ревінні водоспаду.

— Тут занадто багато всього... простір буквально перенасичений залишками заклять, — ледь чутно прошепотіла вона, обережно проходячи повз заставлені полиці.

Стівен, який до останнього вважав цю нічну затію великою помилкою, раптом різко зупинився біля темних сходів, що вели на другий поверх, де знаходилися житлові кімнати.

— Тихо... замріть... — він приставив палець до губ, напруживши слух. — Я чую якесь дивне шепотіння зверху. Наче сотні голосів одночасно...

Але не встигли вони зробити й кроку в бік сходів, як із густої тіні під ними несподівано вискочив Біл. Гоблін від несподіванки розкрив рота, готуючись підняти панічний крик на весь Завулок, але Зейн зреагував із швидкістю механізму. Потужний струмінь крижаного повітря вирвався з його металевої долоні, і Біл застиг у позі здивованої статуї, миттєво вкрившись шаром прозорого інею.

Тера підскочила до застиглого гобліна, гарячково виливаючи в його відкритий рот кілька крапель зілля повного забуття з маленького флакона.

— Вибач, малий, але тобі справді краще нічого цього не пам'ятати, — процідила вона крізь зуби, додатково використовуючи енергію хаосу, щоб акуратно «стерти» останню хвилину з його короткої пам'яті.

Вони гарячково обнишпорили всі найтемніші кутки, Тера намагалася знайти бодай щось, що явно вибивалося б із загального магічного фону лавки. Вона шукала предмети з агресивною, «конструктивною» або просто чужою цьому світові енергією, але все було марно. Крамниця була наповнена лише легальними товарами, артефактами та звичайними побутовими речами. Другий поверх, де, за їхніми розрахунками, спала Бріджит, залишався для них недосяжним — будь-який необережний рух на старих сходах міг миттєво її розбудити.