Частина 6. Підпис, написаний кров'ю

Палець Джин Ху застиг над скляною поверхнею планшета професора. Секунди капали, мов важкі краплі крові на стерильну підлогу операційного блоку в Мінато. Маленькі Ян і Яна, затиснувшись у кутку на шкіряному диванчику, заплющили очі, тихо схлипуючи. Вони не розуміли медичних термінів, але відчували: прямо зараз вирішується, чи повернеться їхня мама додому [🌸💍❤️].

— Капітан Хван, швидше. Тридцять секунд, і почнеться незворотний некроз тканин через брак кисню, — голос японського хірурга за маскою звучав безжально, мов метроном хронометра.

Джин Ху дивився на екран. Рядок вибору: Пріоритет: Мати або Пріоритет: Плід.

Він згадав її сміх. Згадав, як вона вперше після коми зробила той єдиний, важкий крок у Цюриху, тримаючись за його руки. Згадав її русяве каре, її ямочки на щоках і те, як вона щойно, не вагаючись ні хвилини, кинулася під кулю Вейса, щоб прикрити їхнього сина. Аня віддала б життя за цю дитину. Вона ніколи не пробачила б йому, якби він викреслив їхнього малюка. Але жити у світі, де немає її... у світі, де її очі більше не розплющаться — для Джина це було гірше за будь-яку смерть.

Його рука здригнулася. Він підніс палець до верхнього рядка. Врятувати Аню.

І в цю саму секунду в його кишені вибухнув зашифрований телефон. Дзвінок ішов не через японську мережу — це був прямий, примусовий супутниковий прорив «Егіди», який Марина здійснила прямо з салону чорного «БМВ», що летів Набережною в Києві

Джин Ху автоматично натиснув кнопку прийому, навіть не підносячи апарат до вуха. З динаміка на весь крижаний коридор госпіталю пролунав шалений, зриваючись на крик, голос Макса Коваленка:

— Джин! Не підписуй! Стій, чорт забирай! Дядя Віктор підключив через наш сервер головний комп'ютер швейцарського інституту серця! Вони знайшли обхідний протокол гіпотермії! Японці мають ввести Аню в стан глибокого анабіозу прямо на операційному столі! Охолодження тіла до двадцяти двох градусів! Це зупинить кровотечу і знизить потребу мозку в кисні на вісімдесят відсотків! Це дозволить врятувати і її серце, і зробити розтин для дитини! Чуєш?! Не вибирай! Рятуй обох! Швейцарський софт уже інтегрується в медичну систему Мінато!

Професор здригнувся, коли його планшет у руках раптом заблимав яскраво-зеленими логотипами «Егіди». Екран завантажив нову, екстрену схему покрокової операції, затверджену найкращими кардіохірургами Цюриха.

— Охолодження?.. — очі професора округлилися під окулярами. — Це шалений ризик. Сім зупинок серця в анамнезі... Але... це єдиний шанс для двох. Готуйте апарат штучного кровообігу та лід! Негайно!

Хірург вирвав планшет і забіг в операційну, де за зачиненими дверима ввімкнулися потужні компресори охолоджувальних систем.

А в цей самий момент на Подолі, у старій майстерні, де знову панувала нічна тиша, Артем раптово схопився з дивана. Його руки миттєво стали крижаними, а в грудях, прямо в районі серця, спалахнув такий дикий, пронизливий і гострий біль, що він не зміг зробити вдих [🎻❤️].

Він упав на коліна прямо на дерев'яну підлогу, затискаючи лівий бік руками. Його двійнятний радар не просто посилав імпульси — він розривався від первісного, смертельного жаху. Температура його власного тіла почала стрімко падати, пальці посиніли, а в голові закрутився шалений калейдоскоп із білих операційних ламп, запаху антисептиків та звуку швейцарських медичних моніторів.

— Артеме! Боже, Артеме, що з тобою?! — Софія перелякано підскочила до нього, падаючи поруч на коліна й намагаючись розтерти його замерзлі руки [🎻❤️]. — Тобі погано?! Я викликаю швидку!

— Аня... — прохрипів Артем, ковтаючи холодне повітря, а з його очей хлинули сльози, які миттєво застигали на щоках. — Софко... Аня помирає... Її серце... воно замерзає...

Він заплющив очі й чітко побачив, як його сестра-двійняшка лежить на операційному столі в далекому Токіо, покрита крижаними простирадлами, а навколо неї лікарі борються за дві долі, які трималися на одній тонкій цифровій нитці проекту «Егіда» [🌸💍❤️].