Мрії. Частина 1

***

“Вітаємо нового короля – Церзора роду Хорамів, що, ставши обранцем обох корон вірувань, посів на трон, як одинадцятий король Франтовілії! Почавши хвилю реформ й зміну кола міністрів та парламента…” – Уривок з газети “Державний вісник Франтовілії”.

***

“...Зірок на нічному небі безліч… Вони як мрії, що ще не встиг досягти… І кожна з них найкраща. Тому шлях не має пройти крізь, чи зруйнувати хоч одну…” – Уривок з книги “Місячна країна”, Герома Квієші. 

***

“Колонії – це віддалені землі імперій, але водночас вони є найнебезпечнішим місцем у світі… Будь-що, що не знаходиться під прямим наглядом управління, поринає в хаос… Анархія, якій дали вогнепальну зброю…” – Уривок з книги “Життя чи виживання”, Нілан Деллос-Тарс. 

І

***

Я стою на колінах перед чоловіком у довгій сірій мантії, що тільки-но переміг мене. Я програв. Він мене вб’є? Чому все так? У мене сильно болять ноги. А гучний дзвін у вухах перервався, коли цей чоловік заховав меч та почав говорити.

— Вставай! Я не буду тебе вбивати.

Що? Але ж я програв. Трибуни затихли в очікуванні, коли я підняв голову. Він дивився прямо на мене.

— Я лицар – гвардієць Піроамської імперії. Мій кодекс забороняє вбивати слабших.

Після цих слів він розвернувся та пішов, залишивши лиш вітер, а до мене вийшов робітник гільдії.

— Вітаємо з перемогою Наперса! — оголосив розпорядник.

Трибуни все одно продовжували мовчати, але тепер я зміг піднятися на ноги. Я все ще можу щось зробити. Схоже, для мене турнір завершився. Можливо, тепер зможу відпочити. Коли я нарешті озирнувся навколо, то знайшов свій серп лежачим та розламаним на землі… Його лезо було розбито на дві частини. Як? Що мені тепер з цим зробити? Гаразд, я знайду спосіб це вирішити. Я склав залишки серпа у кишені та пішов за робітником гільдії. Не знаю і про що думати. У мене нарешті більше не болить голова, але залишилося відчуття, наче щось вдарило всередині з сильним відлунням. Ми пішли до приймальні головної зали гільдії. Тут, як завжди, голосно та людно, але щось змінилося. Було важко не помітити майже виламані двері, що вели до кімнат турніру. Але, схоже, на це мало хто звертав увагу. До мене звернувся чоловік за приймальною.

— Так, ще один переможений. Давай посвідчення гільдії!

Я мовчки поклав його на стіл.

— Подивимося… Квієші… Ну, ти вибув на четвертому етапі, але на третьому потроїв нагороду. А! Тобі видавали сімнадцяту кімнату! Ключ при тобі?

— Так, ось тримайте, — відповів я.

Потрібно буде знайти місце для ночівлі.

— Гаразд, дивись, нагорода за твою роботу буде розрахована після закінчення турніру. Ти зможеш дізнатися про це у будь-якій гільдії. Гроші тобі надійдуть на пошту.

На пошту? Наче ж гільдія раніше сама видавала гроші за завдання. Може тут якось інакше?

— А чому саме на пошту? — запитав я.

— Ех… Тому що увесь турнір це велике державне завдання, а нагороду за будь-яке надає саме його власник. Тут неподалік є відділення, імовірно, туди і прийде нагорода.

— Добре, дякую.

Тобто зараз гроші я не отримаю. Цього потрібно було очікувати, але… Коли закінчиться турнір? Що мені їсти та і взагалі робити без грошей… та серпа… Я вийшов на вулицю. Тут виявилося гучніше, ніж було раніше. Гаразд, що мені робити з серпом? Я навряд чи зможу хоч щось зробити без зброї. Напевно… потрібно просто… піти до коваля. Але чи погодиться він мені допомогти, якщо я не можу зараз заплатити? Сподіваюсь, просто зможу домовитися. Адже… Що мені залишається? Що я робив раніше? Шукав резиденцію… а навіщо? Це все дивно, напевно, мені просто потрібно перепочити… десь. Над головою ще стояв день, тож, думаю, для початку я знайду коваля. Сподіваюсь, його робота не коштуватиме мені увесь мій виграш. Обходячи будівлю арени, по правий бік я знайшов лише пошту, яку чомусь раніше не помічав. Вона виглядала смішно маленькою, адже біля неї вже не було ні депо, ні дошки оголошень. Це виглядало так, наче маленька конюшня стояла посеред міста. Напевно, саме про це відділення говорив той чоловік. Повернусь сюди, коли закінчиться турнір. Поблизу гільдії я не знайшов більш нічого цікавого, тому пішов углиб цього району. Місто дійсно здається безмежним… Потрібно буде пошукати якісь мапи чи знаки для орієнтації тут. Мабуть, мапа має бути там, де й продають газети з новинами. Блукаючи вузькими вулицями, я знайшов невелику площу. Було дивно побачити її тут, серед одноповерхових будинків. Але там також нічого цікавого не виявилося, окрім п'єдесталу наче для статуї, якої там не було. Загалом цей район здавався наче порожнім. Усюди ходили люди, але більшість будинків здавалася покинутою. Серед галасу я почув глухі удари заліза, тому пішов на цей звук. Коли я вийшов на потрібну вулицю, то побачив перед джерелом звуку чергу з гільдійців, а підійшовши ближче, зміг роздивитися сам будинок. Це була напіввідкрита кузня, обвішана дивними інструментами, де працював невисокий чоловік із щетиною. Напевно, це і є коваль. Зараз він кував якийсь меч, хоча це більше скидалося на те, ніби він ламає його ударами молота. Сподіваюся, цей чоловік не зламає мій серп… Хоча він і так уже поламаний. Швидко вистоявши чергу, я підійшов до нього.