Розділ 1

Прокидатись в обіймах коханого чоловіка – це було незмінною традицією Ліари ле Фадор. Завжди. Навіть, якщо йому треба було мчати кудись у справах – хай і найважливіших – вона мала прокинутись від його поцілунку. І Рейнару інколи доводилось будити свою сплячу красуню просто посеред ночі – інакше він ризикував бути загризеним по поверненню. Можливо, й не буквально. Але бути покусаним словесно теж не хотілось. Тому, ранком дня перед святом Вільного шляху, вони обидва ніжились в обіймах одне одного.

– Ласунчику мій… – спокусливо зашепотів на вухо дружині Рей, ковзнувши рукою по її не менш спокусливих вигинах.

Млосно застогнавши, Ліара щільніше притислась до нього, впинаючись своїми витонченими пальчиками в міцні чоловічі плечі, і цей ранок мав усі шанси стати вишуканим десертом значно раніше, ніж подадуть десерт їстівний, але… щось не склалось в них з цим святом… Навіть передпокій не врятував їх від галасу, що доносився з коридору.

– Ні-і-і… – простогнала Ліара, згадуючи події річної давнини, котрі починались майже так само й переросли в бійню з поріддями мороку. – Тільки не це…

Рей закрив їй рота смачним цілунком, ігноруючи всі звуки. Але звуки явно наполягали на тому, щоб їх чули всі, і чомусь перемістились вже до передпокою.

– Вб’ю гада! – донісся крізь двері розлючений голос Маеріс. – Зрадник!

– Наклеп! – почувся обурений голос Сварна. – Я ж ніколи й ні з ким! Та за що?! – одразу ж за цим почувся гуркіт і брязкіт.

– Схоже, це я зараз вбиватиму! – розлючено прогарчавши, скочив з ліжка Рей. – Тому що саме ось ця традиція починає мені вже набридати! – схопивши з шафи перші-ліпші штани, він почав натягувати їх, нервово смикаючи, через що ледь не заплутався у штанинах.

– Коханий, – ніжно проворкотівши, Ліара граційно вислизнула з-під ковдри і, наблизившись до чоловіка, допомогла йому справитись з одягом. – Не треба так нервувати.

– Знущаєшся? – сяйнувши хіттю на абсолютно оголене тіло дружини, знов притягнув він її до себе.

– Це була твоя ідея – щоб в ліжку на мені не було жодної ганчірки, котра заважала б тобі насолоджуватись довершеним витвором моїх батьків, – куснувши його за мочку вуха, розсміялась Ліара.

Вп’явшись п’ятірнями в її пружні сідниці, Рей приречено озирнувся на двері, з-за яких все ще чулась лайка, і стражденно поморщився:

– Може, нехай самі повбивають одне одного? В мене на сьогодні точно є більш приємні справи.

– І ми залишимось без духа нашого дому і без його подружки, котра встигає змести мало не всі солодощі, зберігаючи мені мою струнку талію, – поплескавши його по плечу, хихотнула Ліара. – Тому, доведеться рятувати обох.

– Твоя талія ніколи не стане товстою! – чоловік з задоволенням обхопив її стан обома руками та, помітивши застережливий погляд, швидко додав: – Навіть, якщо стане – для мене це точно не матиме ніякого значення.

– Тоді, просто врятуй їх! З доброти душевної, – сміхотнула вона, підштовхуючи його до дверей.

– Я потім завжди шкодую про свою доброту душевну, – ніяк не хотів відриватись від дружини Рей.

– Сказав гроза злочинців Таримії.

– Ми вже майже рік живемо у Вільних землях, – ніжно ковзнув він губами по її щоці, обдаючи шкіру спекотним подихом. – Розм’як.

Одночасно з цим, з передпокою знов донісся крик і брязкіт якоїсь посудини, котра точно розлетілась на друзки.

– Ні! Не розм’як! – рикнувши, Рейнар таки кинувся до дверей, але в той самий момент, коли він їх прочиняв, з передпокою хтось вирішив розтрощити ще щось, і жбурнув у двері вазу.

Рей тільки і встиг ухилитись, й ваза безперешкодно полетіла в Ліару. Подумавши, що бите скло, хай і на щастя, в спальні точно не потрібне, вона кинула в посудину магічним арканом, і зрештою поставила її на нічний столик.

– Ти сама довершеність! – витріщившись на неї, вигукнув Сварн з передпокою й отримав від Маеріс по голові букетом, котрий в тій вазі і був, поки її не відправили в політ.

– Ах, ти ж! – кинулась вона на нього. – І очі не повитікали! А казав, що це я – довершеність!

– Та хіба ж я винен, що ви обидві – довершені?! – бігаючи від подружки довкола столу, тільки й встигав прикривати голову дух, рятуючись від того віника, в який дуже швидко перетворився букет. – Не можу ж я брехати! Я! Найбільший поціновувач прекрасного!

– От я зараз відіб’ю те, чим ти це прекрасне поціновуєш – і заспокоюсь! – Маеріс вхопила свічник й замахнулась ним на Сварна.

– Так я ж і тебе ціную! – спробував сховатись він у спальні, але тут вже на шляху постав Рей.

– В цьому домі може бути хоч одна кімната – куди ви не поткнетесь?! – гаркнув на нього. – Цить обидва!

Розуміючи, що так просто цю парочку не втихомирити, Ліара накинула на себе домашню сукню і вийшла в передпокій. Вчасно вийшла, оскільки Маеріс, вхопивши вазочку з улюбленими марципанами хазяйки, вже хотіла натягнути її на голову свого дружка.

– Та залиште ж мені хоч щось! – обурено спостерігаючи довкола повний гармидер, Ліара вихопила солодощі з її рук. – Ви нарешті вгамуєтесь?!

– Я б подивилась на тебе, якби в дім заявилась якась приблуда й потягла свої руці до твого ле Фадора! – гнівно вигукнула Маеріс, тицяючи пальцем спочатку у Сварна, а потім на двері.

– А я при чому?! – потроху відступав у бік вікна дух. – Жодного уявлення – хто то?!

Рею набридло спостерігати за цією маячнею і він рушив до дверей, рвучко їх прочиняючи. Та, як тільки вони розчахнулись, чоловік ледь не пожбурив вбивчим закляттям в істоту, що стояла одразу за ними і, витягнувши руки, мало не проспівала тоненьким голосочком:

– Коханий!

Вітаю, шановні читачі! Це оповідання пишеться в рамках міжавторського літмобу "Гарбуз-сторі" до свята Хелловін. Всі книги літмобу можна знайти за тегом #гарбуз_сторі

Хто читав мою дилогію "Чорний діамант корони" й "Обраниця Смерті" - можете тепер зазирнути до героїв і дізнатись як їм живеться у Вільних землях. А весело живеться! Свято Вільного шляху (аналог нашого Хелловіну) почалось в них як завжди - з галасу від Сварна... Далі буде ще веселіше))