Розділ 16

Так, у Романовського біполярка, мачуху, здається, підмінили інопланетяни… що ж далі? Офіціантка Марічка кинеться обійматися при зустрічі? 

Ні, тоді я точно переконаюся в тому, що випадково потрапила до паралельного Всесвіту. 

І, хоча решта навчального дня, минулася спокійно, я все рівно почувалася напруженою та готовою до будь-якої несподіванки. 

І вона таки сталася. Щоправда, тільки тоді, коли я про неї забула. 

Зміна у "Хлібній крихті" в цей день чомусь виявилася настільки насиченою, і вечірніх замовлень було настільки багато, що довелося навіть заїжджати на заправку. А до опівночі я вже ледве ногами пересувала з тим рюкзаком за спиною. Не зважаючи на запевнення Макса, спина менше не боліла, і відчувати я ношу не перестала. 

— Останнє замовлення на сьогодні, — повідомив менеджер, доки я між поїздками втомлено сьорбала каву на кухні. 

Я ледь не застогнала, бо до останнього сподівалася, що на сьогодні все. На телефон прийшло повідомлення з адресою, і я виловила його з кишені. Може це замовлення хоч десь недалечко? Відвезу, і додому. 

Та, глянувши на екран, спантеличено завмерла. Це була одна з тих адрес, які знали всі з нашого університету. Навіть ті, хто ніколи там не був. 

А я була. 

— Одна піца всього лиш, Мілано. А тоді додому. 

Макс, певно, помітивши, як я насупилася, вирішив мене підбадьорити. Підійшовши зі спини, поклав руки на плечі та трохи розім'яв. Я видихнула, на мить забуваючи про все на світі, коли його прохолодні долоні стиснулися на напружених м'язах. Як добре! Напевне таки запишуся на курс масажу, бо це рай…  

Заплющивши очі, я розслабилася під несподівано вправними рухами Макса. Він стискав та погладжував якраз там, де боліло, ніби відчуваючи, як саме мені потрібно. Його плавні рухи заколисували, і я ледь стримувалася, щоб не застогнати в голос. 

Коли пальці перемістилися на шию, вже теплі, в голові раптом виник образ інших рук. Шкірою розповзлися мурахи, коли я побачила перед собою білу сорочку та нахабну посмішку білобрисого. Де ти тільки взявся в моїх думках?! Згинь!  

Здригнулася, різко розплющуючи очі, і похмуро видихнула.

— Дякую, Максе, мені вже краще, — пробурмотіла, підіймаючись зі стільця.

І, не дивлячись на нього, рушила до столика, на якому мене вже чекала готова коробка з піцою. 

Клятий Романовський, щоб ти нею подавився. 

***

До квартири мажора я їхала з препаскудним настроєм. Цікаво, білобрисий тушканчик спеціально робив замовлення в "Хлібній крихті", щоб отримати змогу знову з мене познущатися? Чи усі піцерії та служби доставки сьогодні просто вимерли? 

Припаркувавши Артурчика біля новобудови, кілька хвилин посиділа, збираючись з духом, і рушила таки до під'їзду. 

Зосередившись на думці, що це - останній виїзд на сьогодні, і десь хвилин через сорок я вже буду в своєму затишному ліжечку, ввійшла до освітленого під'їзду, піднялася ліфтом на десятий поверх та натиснула на дзвінок.

Так, жбурну ректорському синочку "Чотири сири" в нахабну пику, пафосно скажу: "За рахунок закладу" та гордо піду геть. На таке навіть потратитися не шкода. 

Ледь встигла відскочити, коли двері різко прочинилися, і на порозі виникла та сама "нахабна пика". Тільки на цей раз без фірмового вишкіру. 

— Прибити мене вирішив?! — обурено вигукнула, оглядаючи хлопця з ніг до голови. 

В спортивках, білій футболці, ще лахматіший, ніж зазвичай. Зовсім не мажорний вигляд якийсь...

— Ой, тебе так легко не позбудешся, — іронічно всміхнувся Єгор. — Заходь уже. 

І він, відступивши, махнув рукою всередину. 

— Якщо у вас знову вечірка, то я краще тут тобі піцу віддам, — пробурчала я, хапаючись за шлейку рюкзака. 

— Тут тільки я, — зітхнувши, закотив очі хлопець. — І піца мені твоя не потрібна, я поговорити хочу. 

Ну, чудово. Ні, просто, бляха, прекрасно! Я могла б зараз вже вдягати піжамку та готуватися до короткого шестигодинного сну, але якийсь прибацаний білобрисий мажор терміново захотів поспілкуватися! Ні, серйозно? 

— Тобі дати номер гарячої лінії психологічної підтримки? — роздратовано спитала. — Якщо тобі ні з ким побалакати….

Та Романовський подивився на мене, як на дурну, і скривився. А тоді ступив уперед і склав руки на грудях.

— Я знаю дещо про твою мачуху, і готовий обміняти інформацію на твоє мовчання, — тихо, але наполегливо мовив білобрисий. — А тепер ми можемо пройти до квартири і поговорити? 

В голові чомусь одразу виник образ Стервелли в короткому халатику та пригадався той чужий запах чоловічих парфумів у нашій квартирі. Невже Романовський знає, з ким спить Лізка за татовою спиною? І невже саме тому та сьогодні зранку була така добра до мене? Бо побачила, що я знаю Романовського? Ох, аж голова розболілася від стількох припущень. 

— Добре, — зрештою кивнула. — Але недовго. 

І, протиснувшись повз білобрисого, увійшла до прихожої. А жбурляння піцою можна трохи відкласти на потім... 

Мілана

В квартирі Романовського я почувалася доволі впевнено, бо вже була тут раніше, тому швидко роззулася та скинула з плеча сумку з піцою. Діставши з неї ще теплу коробку, випросталася та, розвернувшись, пхнула її білобрисому в руки. 

— Її тобі все рівно доведеться оплатити, — повідомила. 

На що Єгор лиш закотив очі і, перехопивши піцу однією рукою, іншою дістав із кишені телефон. 

— Який там номер карти? — спитав, не відриваючи погляду від екрану. 

А я на мить зависла, задивившись. Можливо, тому, що в домашньому одязі мажор виглядав якось по-іншому. Але ж… Минулого разу, коли я сюди потрапила, на ньому теж не брендовий костюм був. 

Однак, зараз я це помітила, а тоді - ні. 

Виходить, справа не в ньому? 

А ще, погляд, як би я його не відводила, постійно повертався до його рук. Тих самих, які так раптово з'явилися в моїх думках, коли мене торкався Макс.