68

***Малія***

Від останніх слів прибацаного чаклуна в мене виникло велетенське бажання огріти його чимось важкеньким. Це ж треба було таке бовкнути… Мій тихий шок у, — подумати тільки, — в шоці.

Він пішов, а я досі не могла знайти собі місця. Прокручувала в голові імена всіх можливих кандидатів на роль цього пришелепкуватого каптурика.

Хто ж із них міг зібрати навколо себе стільки відданих послідовників? Кому це під силу? На що я не звернула уваги?

— Люба, у мене вже голова йде обертом від твого тупотіння, — поскаржилася мавка, потираючи скроні пальцями. — Я розумію, що тебе переповнюють емоції, але так ти нічого не доб’єшся. Лише витратиш сили, які могли б стати нам у нагоді.

Я різко спинилася. Повернувши голову в бік подруги, уїдливо промовила:

— Ти справді віриш, що ми маємо шанс вирватися з цієї вигрібної ями?

Згодна, можна було трохи м’якше висловитися, але на душі шкребли злючі кішки, тому церемонитися я не стала.

— Я вже казала тобі, розгнівана булочко, що вірю в наших чоловіків, — защебетала подруга, покрутивши в руці суху травинку. — Вони ж не останні демони в Інферумі. Прийдуть сюди й урятують нас від цих дивних орденців. Піф-паф — і діло в капелюсі, — закінчила вона, весело хихотнувши.

Ось у кого мені справді варто було б повчитися не зважати на проблеми. Цікаво, це всі мавки такі, чи тільки моя неординарна подружка?

Крадькома я кинула на неї вивчальний погляд. І що ж побачила? Спокійну, мов море в штиль, дівчину, яку, ніщо в цьому житті не могло збентежити.

Нещодавно вона слізно просила в мене вибачення за свій недалекоглядний вчинок, а тепер сидить і тихо мугикає собі під ніс пісеньку. Чудо-дівчина!

Двері протяжно заскрипіли.

«Невже знову те падло в каптурі повернулося?» — подумала я, обернувшись на звук.

Майже вгадала. До нас справді наближалося падло в каптурі, але значно нижче за зростом від лідера. Та й узагалі скидалося на те, що до нас завітала жінка. Надто вже тендітною була фігура таємничого візитера.

— Якщо ти тут, бо ваш придуркуватий ватажок вирішив зіграти весілля сьогодні, то нехай з’їсть дохлого пацюка й зап’є його водою з калюжі, — схрестивши руки на грудях, я зиркнула на гостю з-під лоба. — Ох, мало не забула, — вчасно пригадавши найголовніше, махнула пальцем, — нехай іде собаці під хвіст. У мене вже є один наречений. Пихатий і зеленочубий. Ну, ви всі знаєте про нього.

— Я тут не для цього.

Каптур злетів з обличчя. І тут я забула, що іноді треба дихати, бо ще трохи — й точно квакну без кисню. А нащо мені такі проблеми, ще й перед весіллям? Та й князь засмутився б. Він у мене такий ранимий…

Ой леле! Про що я думаю? Князь — ранимий?!

Бачила я, як той «ранимий» лупцював Трістана. Останній тільки й літав підземеллям, мов фантик від цукерки на вітрі.

— А це не твоя зведена сестра? — уточнила Лейн зі свого закутка.

— Ага, — кивнула я, пильно вдивляючись у противне обличчя цієї гадючки.

Лінель закотила очі, мало не прицмокнувши, мов дика кобилиця. Клацнула пальцями, звільняючи з рук потік магії, що змусив ґрати розтанути в повітрі й підійшла до мене. Закінчила свою міні-виставу словами:

— Вас уже тиждень розшукують, а я прийшла допомогти покинути це місце, — її очі ковзнули темним приміщенням. — Якщо вам, звісно, захочеться залишити ваш «курорт».

Фраза «впасти в осад» набула для мене нових барв. Леле, мене ніби жбурнули в стіну — і я могла лише лупати очима, мов та причмелена білка з відомого мультфільму.

По-перше — тиждень… Йойки, цілий тиждень ми тут, а я навіть не відчула цього. Думала, що минув лише день.

По-друге — Лінель прийшла на поміч. Тут щось нечисто. Не та вона людина, щоб комусь просто так допомагати. Хитра, продумана, така, що й пальцем не поворухне заради іншого.

— Чому мовчиш? — дівчина штрикнула мене пальцем у плече. — Не спи, бо часу обмаль.

Я перехопила її руку в повітрі й стисла зап’ясток. В очах тлів вогник недовіри, який я навіть не намагалася приховати. Брехати не хотілося.

— З якого дива я маю тобі вірити? — прошипіла, наблизившись до її рум’яного обличчя.

— Інколи ми робимо неправильний вибір. Але не кожен здатен прийняти свою помилку й виправити її, — не розгубившись, відповіла вона.