61

***Малія***

Ось і настав мій зірковий час.

За чверть до опівночі я вислизнула з кімнати, де солодко спала моя люба подружка Лейн. На щастя, вона не виконала свою погрозу піти разом зі мною — бо заснула. Звісно, не без допомоги чар.

Я вирішила, що підстрахуватися буде не зайвим. Надто вже Лейн наполягала на своєму рішенні. Допустити цього я аж ніяк не могла, бо хвилювалася за її безпеку більше, ніж за власну.

Одягнена в шкіряні лати темно-смарагдового відтінку та чорну, мов безмісячна ніч, мантію, я кралася лабіринтами коридорів. Трістан уже мав чекати на мене біля фонтану, тож я рухалася швидко, але максимально тихо.

Прохолодне повітря ковзнуло моїм обличчям, щойно я опинилася на подвір’ї. Інстинктивно зіщулившись, подумки насварила себе за надмірну тривожність і, розправивши плечі, рушила до місця зустрічі.

У саду було темно. Ця ніч видалася пасмурною. Хмари приховали не лише сріблястий серпанок, а й зірки. І тільки найяскравішій із них вдалося пробитися своїм світлом крізь димчасту пітьму.

Дерева й кущі троянд про щось шепотіли, ледве до їхніх гілочок торкався подих грайливого вітру. Ніч жила. Вона дихала й розмовляла голосами поодиноких птахів.

Через пітьму я так і не змогла побачити, чи був хтось біля фонтану. Як не вдивлялася — всі зусилля марні.

Єдиною світлою плямою була білосніжна фігура жінки, що тримала в руках глечик. Із посудини текла вода, наповнюючи фонтан живильною вологою.

Перед очима промайнула тінь. Вона сколихнула повітря, мов перший сонячний промінь — ранкові сутінки.

Я мимоволі потягнулася до стегна, де кріпився кинджал.

— Маліє, — покликав знайомий голос.

Спершу я помітила рубіновий блиск очей, а потім і саме обличчя Трістана. Відділившись від товстого стовбура старезного дуба, він наблизився до мене швидше, ніж я спромоглася кліпнути.

— А можна було не влаштовувати шоу зі своєї появи? — уїдливо поцікавилася я, піднявши брову.

— Вибачте, якщо налякав, — почав виправдовуватися вампір. — Я лише хотів упевнитися, що за вами не стежили.

Я скривила вуста, мов щойно скуштувала щось надто кисле. Теж мені — упиряча обережність. Забув, як ми з князем підслухали його з Лінель розмову.

— Так і будемо повітря колихати дурними розмовами чи підемо й натовчемо пики тим прибацаним орденівцям? — я заграла бровою, вказавши поглядом на стежку за його спиною.

— У такі моменти я заздрю князю. Отримав від долі неймовірну жінку, яка ладна піти на все заради нього. Якби ж мене хтось покохав бодай наполовину так, як ви кохаєте Отруту, — голос Трістана пролунав трагічно. Навіть плечі опустилися, немов на них зненацька поклали важку ношу.

— До чого тут князь? — відчувши, як запалахкотіли щоки, запитала я.

— Як це «до чого»? — вампір поглянув на мене так, ніби не розумів, чому я взагалі про таке запитую. — А інакше навіщо вам наражати себе на ризик? Наскільки мені відомо, орден жадає звільнити світ від демонів, а вами зацікавився виключно через ваші погрози їхньому лідеру.

— Це твоя суб’єктивна думка, чи вона має якесь вагоміше підґрунтя?

— Якщо ви, люба Маліє, забули, то нагадаю: я був присутній при вашій розмові.

Мені довелося прикусити язика, щоб не пирхнути від такого зухвалого зауваження. І не посоромився ж згадати. На місці Трістана я б мовчала собі в тряпочку й зайвий раз не патякала про ніч, коли вкоїла таке безчинство.

— Звісно, ти був присутній. Це ж твоїх рук справа — притягнути мене до підземелля, — злісно зиркнувши, відкарбувала я.

Вампір зробив вигляд, що не почув сарказму в моїх словах. Відгукнувся спокійно й рівно:

— Здається, нам уже час іти, якщо, звісно, не хочемо спізнитися.
Отже, пан Бліда Пика не тільки проігнорував зауваження, а ще й перевів хід розмови в інше русло. Хитрий лис!

Стиснувши вуста, я дала мовчазну згоду, і ми рушили до лісу.

Цікаво, чому цих каптуриків тягне саме туди? Он Лінель теж там зустрічалася з упирякою. Певно, в них якийсь пунктик на цьому місці.

Дорога минула в цілковитій тиші.
Опинившись на знайомій галявині, я роззирнулася в пошуках каптуриків. Нікого не помітила й уже хотіла накинутися на свого супутника з демонстрацією праведного гніву, проте слова так і лишилися на язиці.