30

***Малія***

Князь Отрута й вампір Трістан обпалювали один одного нищівними поглядами. Вони нагадували мені двох бійцівських собацюр на арені, які ось-ось ринуть у запеклий бій. Для завершення образу не вистачало лише в’язкої слини, що скапувала б із їхніх ротів.

Блакитна... ой, тобто зелена та, смію припустити, червона кров аж ніяк не впливали на їхні манери. Принаймні не тоді, коли між ними стояла жінка.

Я ще розумію Отруту: він мав особистий інтерес. А от Трістан? Чого він причепився до мене, мов бруд до ганчірки?

Напруга між ними вже не просто тремтіла — вона іскрила блискавицями. Від кожного віяло холодом, спрямованим виключно на супротивника. Треба було щось робити, адже існував високий ризик бійки. Не впевнена, що приміщення їдальні витримало б темперамент моїх залицяльників.

Я підвелася. Поклала одну руку на плече князя, а іншою торкнулася Трістана. Обоє напружилися, а Отрута ще й незадоволено заскреготав зубами.

— Маліє, моя маленька дівчинко, — попри ласкаві слова, у його голосі вчувалися ледве стримувані ревнощі, — не слід торкатися упирів. Хто його знає, чого вони там насмокталися перед розмовою.

Обличчям демона ковзнула тінь посмішки, але щоки його почервоніли від люті. Йому не подобалося, що я стою так близько до іншого чоловіка. Та він не міг мені заборонити це чи будь-що інше. Чудово знав мій норов і боявся схибити.

Нашу увагу привернув скрип стільця об кам’яну підлогу.

— Трістане, Малія — одна з учасниць відбору, тому буде неправильно, якщо вона піде з вами на бал, — спробувала врятувати становище Лейн.

Дівчина навмисно посунулася на стільці, щоб знизити градус спеки, яка вібрувала в повітрі та загрожувала спалахнути найближчим часом.

Ох, ця мавка — справжнє золотко! Ніколи б не подумала, що знайду подружку серед кандидаток. Та Лейн не така, як інші — вона справжня.

— Ви мене за дурня тримаєте? — високо задерши носа, уїдливо запитав вампір. — Та на ній… — його вказівний палець, мов стріла, злетів у мій бік, — тільки напису не вистачає: «Я — пара Отрути». — Він хмикнув і демонстративно відвернувся.

На якусь мить навколо запанувала дзвінка тиша. Ми не боялися її порушити — ми боялися правди, яка так легко взяла гору над брехнею.

— Якщо ти такий розумний, то чому простягаєш до неї свої лапи? — голос князя повернув усіх до реальності.

Трістан обернувся. Звівши брови, поглянув на Отруту з відкритою зневагою.

— Мені подобається ця дівчина, і я не розумію, чому доля подарувала її саме тобі. Ти не гідний і нігтя Малії. Божевільний князь Отрута — ось твоє справжнє обличчя, яке ти так старанно від неї приховуєш.

— А ти хто тоді? — демон подарував супернику сардонічну посмішку, наповнену фірмовою отрутою. — Розкажи про свої заслуги. Кого ти...

Я не могла дозволити цій розмові перетекти в бійку. Підхопивши Отруту під лікоть, я поглянула на Трістана й промовила:

— Князь уже запросив мене на бал, і я дала свою згоду. Вибачте, що не сказала відразу.

Бліда шкіра вампіра стала ще більше нагадувати папір. Очі потемніли, наливаючись пітьмою. Він, без сумніву, відчув себе переможеним, і це боляче вдарило по його самолюбству.

Та коли він заговорив, голос був рівним:

— Маліє, я не тримаю на вас образу й не збираюся здаватися. Князь вас розчарує — це лише питання часу. А я вмію чекати і… боротися, — останнє слово прозвучало особливо рішуче.

Вампір учтиво схилив голову на знак прощання й, різко розвернувшись, закрокував до дверей.

Лейн теж не забарилася. Пробелькотівши щось про сукню, вона швидко зникла, залишивши мене наодинці з князем.

— Задоволений? — я поглянула в нефритові очі, де плескався тріумф. — Довелося збрехати Трістанові, щоб ви не побилися.

— І в чому брехня? — він владно притягнув мене до себе.

— Зеленочубику, я не отримувала від тебе запрошення на бал, — намагалася говорити спокійно, та серце вже вистукувало прискорений ритм. Чому ж я стаю такою вразливою до його близькості?

Отрута підхопив мене й посадив на стіл. Він уперся долонями обабіч тіла, замкнувши мене в умовній пастці.

— Моя маленька відьмочко…