Частина 4. Реєстрація за 1936 рік

Томас закрив блокнот.

Потім відкрив знову.

Напис лишився.

Почерк не був схожим, приблизно схожим чи вдало підробленим — він був його власним.

Деякий час Томас сидів на ліжку, дивлячись на сторінку, а потім уперше за весь вечір зробив те, чого уникав від самого приїзду: перестав думати про те, що відбувається, і почав думати про деталі.

Якщо це жарт — хтось знає його ім’я.

Якщо це помилка — хтось підробив документи.

Якщо це збіг — збігів стало надто багато.

Він подивився на годинник.

21:37.

До дев’ятої сорок п’ять лишалося вісім хвилин.

Томас підвівся, узяв блокнот і знову спустився вниз.

Портьє підвів голову й, побачивши його, ніби відчув полегшення.

— Усе гаразд?

Томас поклав блокнот на стійку.

— Хто був той чоловік?

Портьє нерозуміюче глянув.

— Який?

Томас не відразу відповів.

— Інший Томас Рід.

Хлопець кліпнув.

Потім коротко й невпевнено засміявся.

— Ви були один.

Томас деякий час мовчав.

— Перепрошую?

Портьє насупився.

— Ви спустилися хвилин п’ятнадцять тому, постояли тут, спитали, чи немає другої реєстрації, а потім повернулися нагору.

Томас відчув неприємну порожнечу.

— Ми розмовляли.

— Ні.

— Він показував документи.

Портьє похитав головою і після короткої паузи обережно спитав:

— Вам викликати лікаря?

Томас нічого не відповів. Він подивився за стійку, де лежав журнал реєстрації.

Портьє помітив цей погляд, секунду завагався й підсунув журнал ближче.

— Дивіться.

Томас почав гортати сторінки.

Сьогодні.

Учора.

Тиждень тому.

Жодного другого Ріда.

Він уже збирався закрити журнал, коли раптом помітив дивину.

Нумерація номерів ішла послідовно, а потім — порожній рядок.

Він підвів очі.

— Де триста дванадцять?

Портьє насупився, узяв журнал і почав гортати швидше.

Потім іще раз і ще. Номера 312 не було взагал.

Він повільно підвів погляд.

— Дивно.

Томас тихо спитав:

— А який номер ви мені дали?

Портьє розтулив рота, але не відповів.

Бо в цю мить вони обоє подивилися на ключ, що лежав на стійці.

Важкий латунний ключ, де на металевій бирці були вибиті цифри:

312

Портьє помітно зблід.

— Я… не пам’ятаю, звідки він узявся.

Деякий час вони мовчали.

Потім Томас несподівано спитав:

— У вас є старі журнали?

Портьє завагався, та все ж відчинив шафу за стійкою й дістав стару запилену коробку.

На кришці олівцем був написаний лише один рік.

Томас подивився на нього.

— Чому тільки цей?

Портьє знизав плечима.

— Решту викинули.

Томас відкрив коробку. Усередині лежали журнали. Він почав гортати.

Жовтень.

Листопад.

І зупинився.

Сімнадцяте жовтня 1936 року.

Номер кімнати: 312

Гість:

Томас Рід. Бостон.

Графа виїзду лишалася порожньою.

У примітці було написано:

«Не дочекався півночі».

Томас завмер.

Портьє тихо спитав:

— Ви казали… як вас звати?

Томас не відповів.

Він перегорнув сторінку. Наступний запис — вісімнадцяте жовтня.

Той самий номер. Те саме ім’я. Потім іще один.

За місяць.

За рік.

Ім’я повторювалося знову й знову, але підписи змінювалися, як і почерк. Не змінювався лише один рядок:

«Не дочекався півночі».

Він почав гортати швидше.

Останній запис виявився майже порожнім.

Лише дата.

27 жовтня 1948.

І ім’я вже було вписано — Томас Рід.

Чорнило виглядало свіжим.

Портьє довго дивився спершу на сторінку, потім на Томаса й нарешті тихо спитав:

— Ви ж уперше в нас?

Томас повільно закрив журнал, потім подивився на годинник.

21:44.

І в цю мить згори почувся стукіт.

Три короткі удари, з номера який мав бути порожнім.

Портьє підвів погляд угору, потім подивився на Томаса і дуже тихо сказав:

— Перепрошую…але ж ви залишили ключ тут.