41

 Я повернула голову в бік і застигла, очі здивовано розширилися. Увесь мій вигляд  буквально кричав: «бути не може!».

– Джас... — здається, це єдине слово почув і Логан.

Хлопець відволікся всього на пару секунд, щоб озирнутися, але мені вистачило і цих секунд. Я підхопила спідницю сукні й кинулась уперед, що є сили.

Джаспер? Тут? Звичайно, тримайте свої кишені ширше! Я не та дівиця в біді, яку принци прибігають рятувати, втрачаючи по дорозі капці. Усе сама, усе сама!

Але бігати по траві в туфлях і пишній сукні — те ще задоволення. Як тільки головним героїням завжди вдається навіть в подібному вигляді тікати?

Позаду Логан кричав усе ближче.

Не озиратись. Неприпустимо марнувати ані секунди. Бігти. Не думати ні про що більше. Просто бігти якнайшвидше і благати богів допомогти вибратися звідси.

– Дідько-о-о! — голосно вигукнула я й прискорила темп, вичавлюючи з себе  останні сили.

Через кляту довжину сукні з кожною секундою ставало важче. Між лопатками стік піт. Правий бік пронзила біль, а легені, здавалося, палали. Не знаю, скільки ще бігти до головної дороги, але такими темпами я довго не протягну.

Дарма я спортом не займалася. Зараз довга й швидка пробіжка стала б для мене звичною справою!

Дві чоловічі руки схопили мене за талію, коли я була вже на межі. Неподалік чути звук проїжджаючих машин.

Так близько!

– Відпусти! Допоможі..! — мені закрили рот долонею, не даючи кричати.

Здаватися без опору я не хотіла. Почала крутитися й кусатися. Опустила руку в спробі вдарити його ліктем у живіт, але не влучила. Удача посміхнулася лише тоді, коли я сильно наступила каблуком йому на ногу. Він завив, і я відчула довгоочікувану свободу.

Правда, ненадовго. Я не завдала йому значної шкоди. Рука Логана вхопилася за тканину сукні і, перш ніж я встигла щось зрозуміти, тіло по інерції різко відкинулося назад. До того ж я спіткнулась на камінчику і не змогла втримати рівновагу.

Я впала на спину, розкинувши руки. Охнула від болю й несподіванки. Навіть усі думки, здавалося, на мить вилетіли з голови.

– Проклята дівка! – пролунав над головою голос Логана. Ляпас нагадав, у якій ситуації я перебуваю. А ось другий справді боляче обпік щоку. Сльози бризнули з очей. – Не хочеш записувати відео?! Чудово! Відправлю тебе просто зараз на небеса!

Його руки зімкнулися на моїй шиї. У сірих блискучих очах не залишилося нічого людського.

Що б там не кричав далі Логан, я більше його не чула. Мій погляд був спрямований на людину за його спиною. Сльози безконтрольно текли по щоках.

– Джаспер, – ледве вдалося вимовити мені.

– Що, думаєш, я куплюсь вдруге? Ха! Мож…

Поки Логан шипів мені в обличчя, мов гадюка, Джаспер із силою вдарив його ногою в бік. Той захрипів і повалився на землю. Не гаючи ні секунди, я, кашляючи, поспішила відповзти вбік.

– Знайди книгу, – кинув мені на ходу блондин.

З досить лютим виразом обличчя Джаспер зробив крок до Логана.

– Кого ти збирався відправити на небо, а, нікчемо?!

Книга? Він, мабуть, мав на увазі «Поцілунок під місяцем»? Я озирнулася на машину Логана вдалині. Точно! У розмові він згадував, що знайшов її в книжковій крамниці. Чи міг він узяти її із собою?

Не дізнаюся, поки не перевірю!

Я вже не замислювалась, звідки Джасу відомо про книгу. Хотілося якнайшвидше вибратися з цієї ситуації й залишитися живою.

Якось подолавши тремтіння в тілі, я підвелася й, кинувши швидкий погляд на бійку хлопців, на слабких ногах рушила до машини. Чому ж зворотний шлях здається таким довгим?

Перевіряти всю машину не довелося — книга навіть не була захована. Вона спокійно лежала в бардачку. На мить я застигла, тримаючи в руках том із знайомою обкладинкою. Ковтнула клубок у горлі. Так, помилки не було. Саме її ми читали того вечора з Анею.

Але що тепер робити? Навіщо Джаспер сказав знайти книгу?

Господи, ця клята біганина туди-сюди мене втомила, і я зовсім не хотіла бачити обличчя Ґрейсона, від якого в мене мурахи бігали по шкірі. Звісно, повертатися назад не хотілося. Але там був Джаспер. А хто знає — впорається він із цим психом чи ні?

Заплющивши очі, я порахувала до семи (чисто тому, що чула — число сім приносить удачу) і зробила крок у їхній бік. Не забувши прихопити залишені в машині сумочку та телефон. На жаль, у багажнику не виявилося жодної важкої речі. Зате я викликала копів — не збиралася покладатися на «а раптом самі впораємось із Логаном».

Наближаючись, я уважно стежила за кожним рухом хлопців. Між ними тривала серйозна бійка, і, з завмиранням серця, я зрозуміла, що в невигідному становищі був саме Джаспер.

《– Це ж не Ред Нокс, – подумки закотила я очі. – Там кожен боявся навіть пальцем зачепити Томсонів. А Логан неадекватний, він з радістю відлупцює його》.

Без жодних вагань я з усієї сили вдарила Логана книжкою по потилиці. Власне, цим і вивела його з ладу. У буквальному сенсі. Хлоп без свідомості повалився на завмерлого, чи то від подиву, чи то від нерозуміння, Джаса.

Збентежено я покрутила в руках чудодійну книгу. Для експерименту постукала себе нею по лобі. Дивно. Нічого надприродного. То чого ж Логана так просто вирубило?

Джаспер із відразою відштовхнув безтямне тіло. Потім підвівся, не зводячи з мене погляду. Я затамувала подих й певний час ми просто мовчки дивилися одне на одного.

Його сорочка була пом’ята, подекуди відірвані ґудзики, а волосся скуйовджене. Логан явно зірвав на ньому злість, і найбільше дісталося красивому обличчю Джаспера. Безперечно, Грейсон теж отримав своє, але блондин все одно виглядав жалюгідно.

Джаспер перестав зображати із себе кам'яну скульптуру й за пару кроків подолав відстань між нами, майже відразу міцно стиснувши в обіймах. Його рука безладно погладжувала моє волосся.

– Пробач. Не варто було отак все залишати... Але я встиг... встиг! — прошепотів він схвильовано.

Лише на кілька митей я дозволила собі розслабитися, притуливши чоло до його плеча. Усі молитви були почуті, і, не повірите, мій рятівник таки з’явився!