38

 Дні пролітають у клопотах.

Як президентці школи, мені разом з іншими учнями у студентській раді потрібно подбати про випускний. Після суботніх танців я вже мала певний досвід, тож тепер організувати все як слід було значно простіше.

Аманда вирішила підкинути новий головний біль. Одного дня вона розпочала агітацію за мою кандидатуру на звання королеви випускного балу. На хвилиночку, в самої дівчини також були амбіції отримати цю корону! Де логіка? Схоже, у Аманди вона працює доволі дивно.

– Ах, Гарбузику, – відмахнулася вона від моїх спроб заперечити, одночасно простягаючи черговому однокласнику листівку з моїм фото і яскравим лозунгом.. – Усе просто. Ти мріяла здобути корону ще з молодших класів. Я не можу відібрати в тебе мрію! Сьогодні хочу довести, що не можна здаватися біля самого фінішу! Зберися і доведи всім, що корона по праву твоя!

– Та я не прагну…
– Тц. Кріс! Відмовляєшся від нашої з Виноградинкою допомоги? Ні? Тоді я продовжу! – жорстко припинила вона всі мої подальші заперечення.

Конструктивної розмови у нас не вийшло. До того ж я знала, наскільки непохитними можуть бути ці дівчата.

Навчання теж ніхто не скасовував. А у вихідні ми чудово розважалися на вечірках. Непомітно для себе я повністю втягнулася в це і рідко відмовлялася кудись вийти.

Та найважливіше питання стояло попереду — що вдягнути на випускний. Стелла з Амандою виявилися праві, заздалегідь подбавши про все, і тепер  їм не доводилося бігати по усім магазинах міста.

– Вам не впоратися без гуру моди та стилю! – урочисто оголосила Аманда, коли вони зі Стеллою приєдналися до мене й Дживон.

Сьогодні ми планували з'їздити до сусіднього міста. Воно було більшим, а значить, імовірність знайти щось унікальне зростала.

Миттєво виникла асоціація з Беллою Свон. Я струснула головою. Ні. Бльше жодних книжкових персонажів! Я засвоїла урок після того обміну тілами. Досить! Треба жити власним життям, а з книжок читати лише те, що пов’язано з навчанням або щось наукове.

Вибір магазинів ми довірили Аманді. Вона, на диво, швидко вміла визначати, де можна знайти хороші речі.

Немов слухняні курчата, які слідували за своєю мамою. Саме так я б охарактеризувала нас і Аманду.

– Червоне? – Дівчина приклала до себе сукню й майже відразу відклала її, вирішивши, що вона надто вульгарна.

За моєю спиною Дживон засмучено зітхнула. Здається, сукня була саме в її стилі.
– Давай приміряєш синю, ніжно-фіолетову й зелену. Остання чудово підкреслить твої очі!

Вручивши мені сукні, вони відправили мене в примірочну. Але я все ще чудово чула їхню розмову — як Дживон розділила мою долю, і як Аманда почала допитувати Стеллу про її загадкового хлопця.

– Він із іншої школи? Або нижчий за статусом?

– Не вгадала.

– О, Боже! Виноградинко, ти ж не могла зв’язатися з поганими хлопцями? Мафія?

《– Ми бандито-ґанстеріто, – проспівала я подумки, водночас застібаючи сукню.》

– Ти надумуєш зайве. Завтра познайомлю вас.

– Справді? Вже чекаю, щоб дізнатися, хто він.

– Заінтригувала навіть мене, – втрутилася я в розмову, виходячи з примірочної.

Першою була фіолетова сукня — елегантна, із приталеним верхом і напівпрозорими вставками, а знизу — легка шифонова спідниця, що спадала м’якими хвилями.
Нічого зайвого, але… «не дотягує до рівня Кріс», – постановила Аманда, і всі кивнули в унісон.

Сукні змінювали одна одну — різних кольорів, фасонів, стилів. Із закритими плечима або тонкими бретельками, зі скромним кроєм чи з довгою спідницею, що привертала погляд глибоким розрізом аж до стегна.

Найдивовижніше — я могла дозволити собі й облягаючі сукні, які підкреслювали всі вигини фігури.

Зрештою, я зупинила вибір на сукні небесного відтінку.
Простий ліф із витонченим V-подібним вирізом і без довгих рукавів додавав легку нотку сексуальності.
Довга, трохи пишна спідниця не сковувала рухів, а на талії був єдиний акцент — тоненький поясок. Виглядало елегантно й гармонійно.

– Ти впевнена? – Аманда з сумнівом оглядала мене. – Зазвичай ти не любиш довгі сукні!

– Випускний буває лише раз. Не хочу потім шкодувати.

Насправді, мені випав шанс заново пережити цей момент і більше ні про що не жалкувати.

У Христини Соколової ніколи не було можливості прийти на випускний у розкішній сукні. Зарплати тітки вистачало лише на простеньке вбрання, а я б і не наважилася просити чогось більшого. Тож тепер мені справді хотілося сяяти на цьому балу.

Після довгих трьох годин ми вирішили зробити невелику перерву й перекусити в кафе. Дівчата, не замовкаючи ні на мить, продовжували жваво обговорювати наряди, а я механічно гортала стрічку інстаграму.

Але палець завмер над екраном, коли  побачила фото Джаспера. Він стояв на палубі яхти, усміхнений, засмаглий, у компанії кількох дівчат і, здається, насолоджувався життям.

Що ж, мої поради він сприйняв серйозно і цілком нормально рухатися далі. Зацикленість на токсичних стосунках привела б усіх до сумного кінця. Але чому, дивлячись на ці фото, я відчуваю роздратування десь в серці?

《– Як іронічно. Критикувала Джаспера, а виявилася єдиною, хто не може все забути.》

Від цих думок роздратування тільки посилилося.

Щоб не відчувати гіркоту, я закрила додаток і одразу написала Логану. Ми ні про що не домовлялися , тож він міг тисячу разів передумати й запросити іншу дівчину.

Миттєва відповідь трохи здивувала:
《Клас. Не доведеться йти одному.》

У наступному повідомленні я запитала про його костюм і прикріпила своє фото. Та коли він відповів, я довго не могла відвести очей від екрана. Краватка і жилетка Логана були того ж кольору, що й моя сукня.

Особливість книжного світу? Дивовижний збіг? Можливо, я лише крокую за сюжетом, який колись був написаний для Кріс.

У книзі ж повинні приділити увагу випускному — ідеальне місце для фіналу і хепі-енду.

Тепер я щиро шкодувала, що не знала кінцівки. З ким вона пішла на бал? Чи чекала там небезпека? І, будь ласка, хай цього разу сукню не вкорочують!