35

Якщо в романі на стіні висить рушниця — вона обов’язково має вистрілити. Так працюють закони книжкового світу. За умови, звісно, що автор не забуде про неї.

Кусаючи губи до болю, я намагалася стримати злісну усмішку. Не можу повірити! Скільки я не намагалася вгадати пароль — цю папку відкрив ворог Кріс! І хто б міг подумати, що там Крістін зберігала компромат на власного батька.

Останній раз глянувши на фото пристрасної пари, відкинула новий телефон.

Що тепер буде з родиною Картерів? Гра Еда триває не перший рік. Марина теж була в курсі походеньок власного чоловіка. Це було зрозуміло, коли я чула їхню сварку й крик Марини про «його коханців». Мабуть, вони хотіли зберегти видимість зразкової сім’ї. Для дочок? А може — для його престижної роботи? Не впевнена. Та й ніколи не хотілося втручатися.

Але комусь здалося кумедним зробити всю сім’ю Картер посміховиськом.

Телефон я втратила одразу після розмови з Брі, а людина, що відкрила світу правду про Еда, похвалилася знахідкою в телефоні людини, близької до нього. Не здивуюсь, якщо Брі витягла телефон, поки я спала. У неї є і мотив.

Понеділок був важким днем. Я не хотіла йти до школи. Мені доведеться зустріти там Джаспера і також постати перед наслідками через фото. Але залишатися вдома — не варіант. Цілий день у напруженій атмосфері я не витримаю.

Не можна сказати, що в школі було краще. З моменту, як я вийшла з машини, нас мало не по п’ятах переслідував глузливий шепіт і погляди. Але я вперто нагадувала собі не звертати уваги.

Тактика ігнорування була ідеальним варіантом! Це працювало чудово. До того моменту, поки в коридорі школи мені не перегородила дорогу Ліндсі. У руках у неї було два фото, на яких батько Кріс цілувався з іншим чоловіком.

— А ти смілива! Я би й носа до школи боялася показати, якби таке сталося!

Вона ніби спеціально махала цими фото перед моїм обличчям. Інші школярі зупинялися, бажаючи подивитися на розгорнуту сцену. В їхніх очах було стільки неприхованого очікування.

На жаль,  їх чекає розчарування.

Я не кліпнула, дивлячись на фото. А потім просто — на очах у всіх — порвала їх на шматки і кинула вгору, дозволивши їм впасти дівчині на голову.

— Мені начхати. Займися чимось корисним!

Обійшовши її, я попрямувала до кабінету. Вони могли говорити про Еда все що завгодно. Він не був моїм батьком, ми ледве перетиналися за весь час мого перебування тут, тому мені не було діла до їхніх слів!

— Кріс!
— Крісі!

Почувши знайомі голоси, я озирнулася. Стелла з Амандою мчали прямо до мене. Я запитально підняла брову, зовсім не розуміючи, куди вони так поспішають.

— Почекай!

— Давай зайдемо разом! — задихаючись, Стелла ледве могла говорити нормально. Вони справді бігли сюди всю дорогу?

— Гаразд, — без вагань погодилася я. — Але чому ви так поспішали? До початку уроку ще є час.

Аманда клацнула язиком.
— Щоб нерозумні члени суспільства не думали, що наше тріо розпалося! Не важливо, якої орієнтації твій батько, ми залишаємося подругами.

Долоня Стелли міцно стисла мою руку вище ліктя, ніби я могла будь-якої миті втекти.

— І не важливо, що ти розійшлася з Джасом. У цьому місті повно красунчиків! На вихідних підемо на вечірку й знайдемо тобі кращого хлопця.

Її слова змусили мене широко усміхнутися.
— Дякую.

Вірність Стелли й Аманди приємно мене здивувала.

Але якщо подруги не відвернулися від мене, то під час спілкування з іншими я відчула зміни. Спочатку на уроках усі відповідали мені мовчанням, потім у їдальні я ледь уникла навмисного зіткнення, проявивши дива еквілібристики. А наприкінці дня мене попросили залишити посаду редактора газети, бо я нібито не відповідаю їхньому «іміджу».

Іміджу шкільної газети. Навіть смішно стало.

— Цікаво. Не розкажете про невідповідності між моїм іміджем і посадою редактора?

— Ми не потерпимо фальшивок! — заявила Вайолет, фотограф, яка до цього майже не говорила.

— Так! Ти й раніше не підходила на посаду редактора!

— У тебе розпусний спосіб життя. І в твоїй родині повний безлад. Про що ти можеш розповісти школярам?

Боже. Друзі, як давно ви хотіли вигнати Крістін? Настільки очевидно, що вони просто вчепилися за першу можливість. Залишилось тільки неонову табличку над їхніми головами повісити.

— Мушу зазначити, що я пишу не власну автобіографію в газеті, а статті про інших учнів.

— Все одно ти не можеш залишатися тут! Ми не бажаємо працювати з тобою!

— Тобто я не відповідаю якимось вимогам, хоча виконую свою роботу добре, чи просто не подобаюся вам?

— Неважливо! Якщо ти не підеш, тоді підемо ми! Можеш шукати на наші місця інших, — розлючена Вайолет схопила рюкзак.

Вони поставили мене у безвихідне становище. Де я знайду інших людей, коли всі намагаються мене уникати? Зі сторони їхні дії виглядали несправедливо, але дорікати чи звинувачувати я не стала. Вони працювали з Кріс уже певний час і, очевидно, встигли натерпітися від неї.

Зітхнула, підводячись зі стільця.

— Наступного разу хоча б придумайте більш  переконливі причини. Бо такі «аргументи» викликають лише сміх. — Промовила я в повній тиші й, нарешті, вийшла звідти.

Боротися з людьми, які відчувають до тебе лише ненависть, у мене не було сил.

«Усе добре. Усе налагодиться. Треба трохи почекати. Незабаром чутки вщухнуть, їм просто набридне обговорювати Кріс», — заспокоювала я себе, притулившись спиною до стіни.

— Чому я почуваюся так огидно? — не до кінця зачинені двері дозволяли чути їхню розмову.

— Наш план із самого початку полягав у тому, що ми використовуємо Картер, — цокнула язиком Вайолет. — Вона могла без проблем брати інтерв’ю у популярних школярів, але тепер який із неї зиск? Тож не переймайся.

Зробивши кілька глибоких вдихів і видихів, я без жодного жалю зібралася піти. Але не встигла й кроку ступити, як зустрілася поглядом із Менді, повним співчуття.

Тільки не кажіть, що вона все чула? Головній героїні обов’язково пхати ніс у чужі справи? Ах так, як же пройти повз лиходійку, у якої все погано? Для неї це ідеальний шанс показати своє велике й добре серце.