34

*

Знявши незручну для мене сукню, я прийняла душ і привела думки до ладу. Не можна було дозволити собі далі розклеюватися. З цієї історії з Джаспером треба винести урок і ніколи більше не наступати на ті ж самі граблі.

Завдяки нашим старанням Менді з Ешем знову зійшлися, тож однією великою проблемою стало менше. Тепер я могла не турбуватися про головну парочку, а з Джасом покінчено. Треба було подумати про подальше життя тут.

Телефон на тумбочці завібрував, вирвавши з роздумів. Я здогадувалася, хто телефонує, адже раніше надіслала Аманді повідомлення, що зі мною все гаразд, і бачила кілька десятків пропущених від Джаса. Я скинула дзвінок, а потім без вагань заблокувала його номер.

Але я зовсім не була здивована появою Джаспера наступного дня біля дому Кріс.

Зранку в мою кімнату вбігла схвильована Б’янка, яка ще була у своїй милій піжамі з динозаврами.

Вона застрибнула на ліжко й голосно вигукнула:
— Крісі! Крісі! Там твій хлопець прийшов!

— Хто? — Моя свідомість лише наполовину прокинулась і важко сприймала інформацію.

— Джаспер! — одного імені вистачило, щоб остаточно розігнати сон. — Він попросив покликати тебе, але мама відмовила йому й сказала піти. Він відповів, що не піде й буде чекати. Крісі, ви посварилися?

— Ми розсталися.

— Чому? Джаспер — поганий хлопець?

— Мг. Дуже поганий.

— Тоді не виходь, Крісі! — Б’янка з серйозним виразом обличчя погладила мене по волоссю.

Я всміхнулася у відповідь і підняла край ковдри, запрошуючи її лягти поруч. Вона зраділа цьому й уже за кілька секунд опинилася поряд зі мною.

— Крісі, а твоя пам’ять ніколи-ніколи не повернеться?

Моє ледве чутне «ммм, не впевнена» засмутило дівчинку. Це було помітно по її обличчю.

— Ти не хочеш, щоб я згадала щось?

Спершу Б’янка вагалася, але потім слабко кивнула.

— Залишайся такою, як зараз! Не перетворюйся на стару Крісі!

Ну так. Я пам’ятала нашу розмову, коли вона просила те саме. Бо колишня Кріс ігнорувала її й не хотіла з нею грати.

Я погладила її по спині в заспокійливому жесті.

Мені було щиро шкода, що я не можу дати їй жодних обіцянок і не порушити їх. Упевненості не було навіть у власному майбутньому: хто знає, коли й як я повернуся додому. Але поки я залишалася в тілі Кріс, у мене була можливість робити Б’янку щасливою.

Хотіла запропонувати їй сходити на пляж, але телефон перервав мою спробу. Похід довелося відкласти через прохання Аманди перевірити Стеллу. Дівчина не виходила на зв’язок із вчорашнього дня, що тривожило.

— Моєму батькові раптом захотілося сімейних посиденьок за містом, — жалілася дівчина, — повернуся пізно ввечері.

Аманда ніби виправдовувалася за своє прохання. Невже боялася почути відмову?

— Не хвилюйся. Я сходжу, — запевнила її.

З іншого боку почувся полегшений видих.

— Справді? Дякую тобі, Крісі!

— Ти не повинна дякувати. Ми зі Стеллою теж друзі.

— Знаю, — після паузи, ніби Аманда хотіла додати щось іще, але не наважилася. Перед тим як завершити розмову, вона лише попросила потім подзвонити їй.

***
Штори щільно затягнуті. У кімнаті панував напівморок. Стелла лежала на ліжку, втупившись у стелю й слухаючи музику.

— Мам, я ж казала… — Фраза урвалася, а сама дівчина завмерла, щойно побачила мене.

Я з усмішкою помахала їй пальцями.

— Вау! То це тепер твій новий стиль — вампір? Уникаєш сонячного світла й людей?

— Кріс? — Дівчина кліпала очима, здивована, ніби на порозі стояв привид її бабусі.

— Ага. Це я. Де тут вмикається світло?

— Ні! Не вмикай! — Вона миттю підхопилася з ліжка.

Тьмяне світло з коридору освітлювало кімнату достатньо, щоб розгледіти зім’яту піжаму та розпатлане волосся. Зовсім не схоже на завжди доглянутий, блискучий вигляд Стелли.

— Гаразд, — погодилася я.

Я не до кінця прикрила двері, залишивши вузьку смужку світла, яка проникала всередину, аби не спіткнутися у темряві — і водночас, щоб Стеллі не було надто ніяково.

Дівчина втомлено видихнула й знову сіла на ліжко.

Обережно ступаючи по м’якому килиму, я підтягнула стілець ближче. Коли я сіла, пролунав тихий голос Стелли:

— Чому ти тут?

— А ти чому не береш слухавку? — відповіла я запитанням на запитання.

— Нескладно здогадатися, що я не потребую зараз жалості від Аманди чи нотацій від Дживон! Полегшення це все одно не принесе.

Захисна реакція й залишки гордості — це можна зрозуміти. Вона знала, наскільки безнадійною була ідея з танцями, але все одно ризикнула. Нагадування про поразку — останнє, що їй зараз потрібно.

— Стелло, — почала я, обережно уникаючи теми вчорашніх танців, — єдиний, хто заслуговує на жалість — це Долтон. Він вибрав дівчину з жахливим характером і одержимістю іншим хлопцем. А справжній діамант під самим носом не побачив.

— Діамант...якби ж то! — гірко відказала вона.

Її голос звучав виснажено. Я подумала, що почуття Стелли до Долтона вдарили не лише по серцю, а й по самооцінці. Компліменти точно не завадять!

— Хіба я брешу? Ти красива, сексуальна, весела, цікава дівчина. З якого боку не подивись — справжній діамант! — Я театрально зітхнула. — І чому такі шикарні дівчата завжди обирають ідіотів?

— Крісі, ти брала у Джаспера уроки майстерності? Наприклад,  як змушувати людей червоніти? — вона засміялася, але я не підтримала її.

— Учора ми розійшлися. — На кілька секунд у кімнаті запала мертва тиша, а потім пролунало її приголомшене «якого біса?!». Не хотіла знову ятрити старі рани, тому обмежилась коротким: — Обирати хороших хлопців я теж не вмію.

Але одного мого бажання було замало. Почувши таку новину, Стелла вчепилася, як яструб у здобич, і вимагала подробиць. Зрештою я здалася.

— Зачекай… ти маєш на увазі Ліндсі з групи підтримки? — здавалося, її подиву не було меж, коли вона почула короткий переказ учорашньої сцени.

— Ага.

— … — це була відбірна лайка, що полетіла в бік Ліндсі. Дівчина ніколи не соромилася відкрито виражати свої емоції, і за час знайомства я вже встигла до цього звикнути. — Як вона посміла мріяти залізти на трон королеви?