24

***
В салоні машини було тихо, зручно і спокійно. Очі вже почали злипатися, коли раптом у вікно постукали. Мене вирвало з напівсну.
Роздратовано повернула голову, готова вбити того, хто наважився потривожити мій майбутній сон. Я знала, що Джас не став би будити мене.

Опустила скло.
Брі.
О, тільки її мені й бракувало. Чого вона хоче тепер? Я була переконана, що їй більше не захочеться зі мною перетинатися. Очевидно, минулого разу мої слова вилетіли з її пустої голови одразу.

— Виходь! — похмуро сказала вона, ніби прийшла винести мені смертний вирок.
Ні привітання, ні натяку на ввічливість. Я зітхнула через відсутність у неї манер.

Водночас із обуренням відчувала й настороженість. Брі просто хоче поговорити чи збирається влаштувати розбірки?! Хто знає, які «таргани» вештаються у її голові.

— Хоч би привіт спочатку сказала, — з усмішкою вимовила я, неохоче виходячи з машини. — Чого тобі?

Далі вона почала верзти якусь маячню про те, що повертаючись у Ред Нокс,  збиралася проявити до мене поблажливість! Наче, приділяти час таким як я, було нижче за неї. Але тепер вона не збирається це робити, бо бачить, як я «використовую» Джаспер

— Використовую? — ледве вимовила я, ошелешена такою поведінкою.

— Ти не любиш мого Джаспера, а просто шукаєш більш перспективний варіант, ніж Ніксон. Я не дозволю, щоб така, як ти, носила футболку з його ім’ям!

«Мого Джаспера?» — промайнуло в голові, і я на мить застигла, намагаючись придумати відповідь.

Дістала. Як би мені відшити її?

— Ніби хтось цікавився твоєю думкою, – гмикнула я та нарешті взяла себе в руки. Вираз обличчя став більш холодний та зневажливий. — Ти занадто переоцінюєш свою важливість в нашому з Джасом житті!

Я знала, що останню фразу про "в нашому з Джасом житті" можна порівняти з ляпасом.  Он як сіпається її ліве око.

— Ти..! Та ким ти себе вважаєш?! — вигукнула вона.

Не слід очікувати нічого хорошого, коли люди підвищують голос. І я в цьому переконалася, коли за мить її пальці міцно вчепилися в мою футболку.

— Картер, ти забула своє місце? Хто ти взагалі така? Головна повія школи?

Моя ледь помітна усмішка була з насмішливим відтінком.

— Зовсім недавно мені розповідали, що цю «почесну» роль виконувала саме ти. Дехто навіть ставки робив, хто буде твоєю наступною жертвою.

— Це в минулому! Усе в минулому! Зрозуміла?! — закричала вона, майже зриваючись на істерику. Її пальці ще сильніше зім’яли тканину, і вона навіть спробувала мене струснути. — Я повернулася, щоб відвоювати своє щастя! Ми з Джаспером маємо бути разом, так судилося. Ніхто мене не зупинить. І тебе я змушу піти з нашого шляху!

Я глянула на неї уважніше. Здається, вона справді не в собі. Чи, може, просто занадто осліплена власними ілюзіями? Якщо згадати, у якому вигляді я вперше її побачила, відповідь стає очевидною: з головою в неї явно проблеми.

《 — Скільки дивовижно різних персонажів сховалося від авторського ока. Втім, з’явись хтось такий, як Бріанна, історія могла б стати нестерпно дратівливою.》

Відчепила пальці Брі.
— Єдина, кому давно пора зникнути — це ти. Ненормальна!
— Ненормальна? Я ненормальна?! — її очі заблищали лихоманково, і вона повторила ще на тон голосніше: — Я ненормальна??! Та що ти знаєш про мене!!

Сильний поштовх у груди змусив відступити назад.

— Що тут відбувається? — пролунав чужий голос, і дівчина напроти мене завмерла.

Зміни були вражаючі. За кілька секунд зник гнівний вираз з обличчя Брі, а на вустах розквітла мила усмішка, з якою вона повернулася до хлопця.

— Джассі? — кокетливо підвела вона на нього погляд. — Та нічого особливого. Ми просто поговорили, як давні знайомі. Обговорили твою перемогу.

Очманіти. Замість того, аби гаяти час на хлопців, їй би зайнятися акторською майстерністю! Могла б забезпечити собі безбідне життя.

— Щось не схоже. Чому мені здається, що ти залякуєш мою дівчину? Якого біса, Брі? — спитав він загрозливо. — Ти знову не можеш заспокоїтися? Мені розповісти все Шарліз?

— Ти несправедливий до мене! Я просто хочу тебе захистити від неї! — випалила Брі, вказуючи пальцем на мене.

Я засміялася у відповідь на її слова.
— Боже, у тебе реально дах поїхав.

— Кріс, зачекай мене в машині. Я сам розберуся з нею.

Розмова з цією панянкою задоволення не приносила. І ця проблема виникла через нього, тож логічно було дозволити йому вирішувати її.

Сумніваюся, звісно, що він зможе достукатися до Брі. Вона виглядала хворобливо нав’язливою та одержимою власною ідеєю кохання.

Вони ще пару хвилин поговорили, після чого Джаспер теж сів в машину.

— Що вона тобі сказала? — спитав хлопець, коли виїжджав з парковки. Постать Міс Одержимість у дзеркалі дальнього бачення поволі віддалялася.

— Обговорили твою перемогу.

— Кріс!

— Що «Кріс»? — озвалася я, не приховуючи дратівливості. — А що вона могла мені сказати? У неї в голові суцільний мотлох. Вона заявила, що буде боротися за своє щастя і хоче прибрати головну перепону! Себто, мене!

— Божевільна дівка! — Лінія рота Джаспера набула жорстких обрисів, а пальці стиснули кермо. — Минулого року я позбувся від неї завдяки Шарліз. Цей урок Брі не засвоїла.

Театрально закотила очі до неба.
— Ти тільки це зрозумів?

— Не час кепкувати! — зиркнув він сердито.

Я зобразила, ніби закриваю губи на замок і показово пообіцяла мовчати.

***
Ми під’їхали до мого дому хвилин за десять і хотіла вже виходити, але Джас раптово зупинив мене за лікоть, просячи ще трохи часу.

— Навіщо? Якщо ти знову збираєшся говорити про Брі...

— Ні, — похитав головою. — Я хочу поговорити про Вайлдер.

— І що з нею? — протягнула я крізь позіхання.

— Знайти логічне, розумне пояснення твоїй поведінці не складно. Але моя власна п’ятихвилинна амнезія викликає безліч запитань.  – Він на мить завагався але, зітхнувши,  продовжив: — Я багато думав і вирішив перевірити твої слова. Навмисно кілька разів намагався опинитися поруч із Менді. І щоразу відчував щось дивне, незрозуміле... настільки, що доводилося відступати.