22

 – Кріс, привітики!

– О, Кріс, який збіг! У нас сумісний урок і ми поруч сидимо.

– Кріс, у тебе є ручка?

– Ох, у нас з тобою однакового кольору туфлі. Яке ж щастя, що ми з тобою знову навчаємося разом. Ми обов’язково станемо найкращими подружками, правда ж, Кріс?

– Кріс, подивись...

Кріс. Кріс. Кріс. Кріс. Кріс. Кріс.

Боже, ну що за прилипала!!!  Я була готова особисто взяти скотч і заклеїти їй рота!

Ще ніхто ніколи не називав моє ім’я так багато разів за такий короткий проміжок часу. А ця дівчина наче спеціально вигадувала причини звертатися до мене знову й знову.

Господи, що їй від мене треба?! Моя голова от-от вибухне!

Подружитися надумала? Ха! Та від таких «подруг» треба тікати світ за очі. Я ж не якась наївна героїня, утертися до мене в довіру складно.

Зачекайте, але ж виходить, що колишня Кріс і Брі також не подружилися? Вони навіть у соцмережах не контактували, а для Крістін це показник. І Стелла десять шкур з мене здере, тільки спробуй я натякнути на дружбу з її заклятим ворогом.

А Брі вирішила підлити масла у вогонь: у їдальні вона нахабно сіла за наш стіл. Напруження просто досягло свого піку.

Стелла дивилася на суперницю так, ніби могла спалити її поглядом. Залишалося лише прийняти стійку кобри й зашипіти. Том стримував Аманду від сварки, найчастіше за допомогою овочів, які він виловлював у салаті й уміло засовував їй до рота.

Дивно, але з боку вони продовжували виглядати як мила закохана парочка. Зейн із Дживоном особливо не світилися, не бажаючи привертати до себе зайву увагу. Ніка взагалі не було. Він тепер частіше обідав із футболістами за іншим столиком.

Ми з Джаспером насолоджувалися обідом з абсолютно кам'яними обличчями й робили вигляд, що нічого не відбувається.

Зате Долтон і Брі навпроти явно влаштували своє маленьке шоу — розмовляли без угаву, ніби навмисно ігнорували напруження, що повисло в повітрі. Брі розповідала про навчання в Лондоні, друзів і навіть хлопців. І, що найдивніше, Долтона зовсім не зачепили згадки про її залицяльників. Навпаки — він тільки усміхався та ще й свій сік їй віддав.

Відносини в них доволі... цікаві.

– Дякую, – Брі усміхнулася Долтону, а в цей час Стелла стисла в руці пляшку води. Ще трішки — і спалахне.

– Джас, – прошепотіла я, – давай утечемо на вулицю, га? Я справді хочу нормально поїсти.
Він із вогником радості в очах погодився, ніби тільки й чекав мого прохання.

– Ми з Кріс пообідаємо на вулиці, – оголосив він, миттєво підводячись.

Я ще навіть не встигла піднятися з-за столу, як стілець Брі вже відсунувся — і вона підскочила.
Усі разом уставилися на неї.

– Джас має рацію! Ідея пообідати надворі просто чудова. Подивіться, яка сонячна погода за вікном!

Її аргумент змусив мене згадати власну «відмазку», коли я втекла їсти на вулицю в перший же день. Ледь стрималася, аби не засміятися.

– Брі, я не думаю...
– Та це ж справді ідеально!

Брі, зовсім не слухаючи Джаса, схопила тацю зі своїм обідом і вже хотіла рвонути попереду нас, але наткнулася на ту саму дівчину в костюмі Губки Боба. Події нагадували одну з тих сцен з класичних комедій: персонаж зіштовхується з кимось, падає, а таця із тарілками та їжею злітає вгору, щоб потім, наче в сповільненій зйомці, впасти на людину.

– Ну що ж, схоже, не судилося тобі сьогодні пообідати... під сонечком, – з холодною насолодою кинула Стелла, споглядаючи Брі, яка кумедно борсалася, намагаючись піднятися з допомогою Долтона.

Дівчина струшувала зі своєї блузки залишки їжі й раптом заверещала. Я вже приготувалася побачити хоча б таргана — а там був усього лише шматочок помідора.

– Ти! Це твоя провина! – тицьнула вона пальцем у дівчину в костюмі Губки Боба, яка, на диво, не втратила рівноваги. – Мою сорочку від Морено тепер можна тільки викинути!

– Вибач, але це ТИ врізалася в мене. Чи накладні вії заважають тобі нормально бачити світ?

Ого. А це було зухвало.

– Що ти сказала?!

І раптом мене накрила знайома хвиля — різка, владна, така, що не залишала простору для вибору. Немов хтось одним помахом змив мою волю. Ноги самі рушили вперед.

«– Куди?? Навіщо?»

Не можу бути ..?

Я настільки захопилася сценою, що не помітила, як підкралася Менді?!  Невже мене змусять щось сказати чи зробити?

Зупинилася прямо між Брі та Губкою Бобом, виставивши руку з гіпсом, наче бар’єр. Брі здригнулася й від несподіванки мало не знову гепнулася на підлогу.

– Припини. Ти сама винна. – Абсолютно все, від тону голосу до погляду, контролювалося.
Залишалося хіба що подумки дивуватися: з якого дива мені втручатися в ситуацію? Дивно. Зазвичай у ролі захисників невинних та ображених виступає головна героїня.

Судячи з промовистого погляду Брі, вона думала так само.

– Що значить – я винна?!

Мені до лампочки, хто з вас винен. Але перехопити контроль над тілом не вдавалося.

Зробила зробила крок уперед і опинилася впритул до Брі.

– Ти що, погано чуєш? — у голосі була така крижана відстороненість, що могли б позаздрити й льодовики. — Я кажу: це твоя вина. І прибери ти за собою, — пнула ногою тацю. — Ненавиджу бруд.

– Як ти смієш мені таке говорити...

Сміх, що зірвався з моїх вуст, був злий та різкий, мов у злобної стерви. Якою я і була в цей момент.

– Дорогенька, — тицьнула вказівним пальцем їй в груди, — тобі варто стулити пельку, — тепер я штовхнула її — і прибирати, — знову поштовх, — поки я добра. Інакше кожен день отак будеш лежати.

– Кріс! — попереджально вигукнув Джас. — Досить.

Так, я й сама розуміла, що пора зупинятися, але кого цікавить моя думка? Я навіть пальцем зараз поворухнути по своєму бажанню не можу — не те що щось інше зробити.

Почувши слова Джаспера, Брі ніби щось згадала. Вона миттєво кинула мені в обличчя важливий аргумент:

– Ти не посмієш піти проти родини Томсонів.

Нахилилася до її вуха і, усміхнувшись отруйною усмішкою, прошепотіла: