16

Та ідилія швидко закінчилася. Батька Джаспера розлютив вчинок сина, і через тридцять п’ять хвилин ми вже причалили до берега. Також він наказав Джасперу повертатися додому для серйозної розмови відразу після того, як він відвезе мене.

Блондин виглядав пригніченим усю дорогу, розмова у нас якось не клеїлася, та й попрощалися ми змазано. Хоча, наостанок він і подарував срібний ланцюжок.
Я з певним жалем глянула вслід червоній машині.

— Крістін!

Я автоматично озирнулася, почувши своє ім’я. І одразу зморщила брови. А він що тут забув?! Найменше мені зараз хотілося бачити Ніксона — ще й при повному параді, з квітами.

— Нік? Чому ти тут? У тебе побачення з кимось? — наче намагаючись підтвердити свої слова я покрутила головою, шукаючи можливу кандидатуру. Нікого.

А, ну так. Кого я хотіла побачити біля свого дому? Цей хлопець прийшов саме до мене.

Його сміх розрізав тишу вулиці, мимоволі змусивши мене зробити крок назад. У ньому було щось дивне й зле.
Він широкими кроками подолав відстань між нами.

— Про що ти говориш? На відміну від тебе, — він роздратовано зробив наголос на останньому слові, хапаючи мене за лікоть, — я на очах у всіх не беру за руку інших людей.

Його слова змусили мене гмикнути.

— Ага. Ти робиш це таємно.

— Кріс! — він майже гаркнув моє ім’я.

— Чого ти хочеш? — втомлено спитала я, вириваючи руку з його хватки. Сили багато, а мізків як у чайної ложки.

Мені простягнули жалюгідний букетик ромашок.

— Пробач мене, Кріс. Я помилявся.

— У чому? – холодно кинула я, навіть не глянувши на квіти. Торкатися до них не хотілося. Торкатися до нього — ще менше.

— У всьому. Я дуже сильно помилявся, думаючи, що втрата пам’яті ніяк на тебе не вплине. Думав, залишишся колишньою...

— Шльондрою? — підказала я насмішливо.

— Крісі, не треба так.

— Як так? У тебе теж час від часу трапляються провали в пам’яті, тому забув, що саме ти назвав мене шльондрою? Ну-у, — протягнула я повільно, — а я не забула.

— Послухай, я б дуже хотів зам’яти наше маленьке непорозуміння, — дивився він своїми очима побитого життям цуценяти.

Маленьке непорозуміння? То от як це називається?
Гнів піднімався хвилями всередині, але я наказала собі стримуватися.

— За попередній тиждень я багато розмірковував. І дійшов висновку, що потрібно розпочати все з чистого аркуша, — тим часом, він продовжував вішати мені локшину на вуха. — Хочеш нормальних стосунків? Розірвати усі зв'язки з іншими дівчатами? Добре. Я згоден. Мені все одно  подобався секс із тобою, і я нічого не втрачаю, якщо у нас будуть серйозні стосунки.

« — Секс із тобою був хорошим». — Мимоволі пролунали в голові слова Джаспера.

Повільно заплющила очі. Коли вони перестануть зводити все до сексу? Невже для них стосунки — це лише ліжко? Їм ніколи не цікаво, хто ти є, що відчуваєш, які в тебе мрії. Лише тіло, лише пристрасть.

Може, я справді наївна? Може, перечитала романів? Бо там герої б’ються за героїню, бачать у ній щось більше, вважають особливою. Усіляко добиваються її.

Авжеж. З насмішкою подумала. Я не була головною героїнею цієї історії. Єдиний, хто, можливо (але й тут сумніви були!), справді щось відчував до Кріс, був Джаспер. 
Сумна історія для другорядних героїв. Навколо них не крутиться Всесвіт.

— Скажи, що я можу зробити для цього? — Голос Ніксона вивів мене з роздумів. — Поїхали купимо тобі сережки від Tiffany? Ні, давай цілий комплект. Ти ж любиш Tiffany.

Отакої. Значить, ціна мого забуття — набір прикрас? Я подарую тобі їх, а ти забудеш про все? Мило. Але ця історія не про мене.

— Знаєш що, — рішуче почала я, — забирай квіти, свої обіцянки й забирайся геть! Я не продаюся!

— Ви всі продаєтеся! Хтось дорожче, а комусь достатньо жалюгідних зізнань у ресторані й квітів!

Він різко змінився. Тепер він не був схожим на нещасного цуценя. Провину в очах змінила агресія, лють.

— Не виводь мене, Кріс! Ти знаєш, що це погано закінчується.

Я ковтнула.
Погано закінчується? Що він має на увазі?

У цей момент Ніксон справді лякав, і я, чисто інстинктивно, зробила крок назад. Проте, рука Ніка зімкнулася на моєму передпліччі й боляче стиснула. Прохання відпустити мене були проігноровані. Ба більше, він нахилився вперед із наміром поцілувати мене.

Це особливість хлопців у цьому світі чи що?! Намагатися  силоміць схилити дівчину до чогось подібного? І тільки-но одного заспокоїла, як почалися проблеми від іншого.

До біса! Я перестала просити по-людськи, зібрала всю рішучість і поцілила по найважливішому для вісімнадцятирічного хлопця органу. А що? Іншого виходу тоді не було.

Нік зігнувся навпіл, виючи від болю.

«— Пряме влучання! — задоволена собою я з усмішкою глянула на нього згори. Тепер відчепити його руки не було проблемою».

— Ненормальна сучка!

А йому все мало.
— Добре. Раз я ненормальна сучка…

Що це було — не розумію. Нерви? Перевтома? Чи, може, Нік став ідеальним об’єктом, щоб нарешті випустити пар? У будь-якому разі, непоганий удар по гомілці змусив злість у крові вирувати з новою силою. Але погляд, який підняв на мене Нік, теж був повен люті.

Якби не поява Джаспера, клянусь, я б потрапила у величезні неприємності.

— Не встиг я поїхати, а ти вже знайшла розвагу.

Уся увага одразу переключилася на нього. Він виглядав приголомшеним. Хотіла сказати: «Це не те, що ти думаєш», але мої виправдання прозвучали б надто банально.

Тож вирішила одразу розставити всі крапки над «і», відійшовши на пристойну відстань і показавши пальцем у бік Ніксона:

— Він чіплявся до мене!

— Я зрозумів. Розслабся. — Тепер блондин сміявся, спостерігаючи за спробами Ніксона встати нормально. — Нокаутувала капітана футбольної команди? Крихітко, я починаю тебе боятися.

Я зробила нерозуміючий вигляд.

Ніксон подав ознаки життя, голосно сказавши:
— Кріссі, думаєш, знайшла мені заміну? — Він кинув злий погляд на Джаспера і розреготався. — Що ж, давай подивимось, наскільки його вистачить. Ти повернешся до мене вже наступного місяця. Максимум. Тоді я тебе й провчу.